Введений у правову термінологію у 1944 році Рафаелем Лемкіним, цей термін, дійсно, набув класичного значення як злочин, вчинений саме державними суб'єктами проти вразливих меншин на території держави або за її межами.
«Це була систематична, добре скоординована, бюрократично складна кампанія, яка спрямовувала державні структури та ресурси на масове винищення».
Проте в історії існує чимало прикладів застосування геноцидальних стратегій самими пригнобленими групами. Найвідомішими випадками є геноциди в Камбоджі та Руанді. А кілька століть тому геноцидальні стратегії для боротьби за свою свободу та незалежність також застосовували корінні народи Південної і Центральної Америки.
Ніколас Робінс і Адам Джоунс — автори тексту, переклад якого ми публікуємо сьогодні, стверджують, що у літературі з дослідження геноциду не приділяється достатньо уваги насильству з боку пригноблених, яке також може набувати геноцидного характеру.
Тож, чому насильство з боку пригноблених вимагає своєї концептуалізації, — читайте за посиланням нижче.
І хоча ми вважаємо, що не можна урівнювати насильство зі сторони гнобителів та насильство пригноблених проти гнобителів, це не має заважати аналізувати останнє та засуджувати його, коли воно несправедливе.
