Подолання проблеми голоду до 2030 року є однією з 17 основних цілей стійкого розвитку, сформульованих Генеральною Асамблеєю ООН у 2015 році. Останні ж дані ООН свідчать, що щось, вочевидь, пішло не за планом, адже у порівнянні з 2020 роком число тих, хто не мають доступу до їжі чи недоїдають, у світі за 2021 рік зросло на 46 млн.

Чи стосуються ці показники виключно чільного права на їжу та подолання голоду? Адже розвиток продовольчого суверенітету, тобто створення механізмів автономного виготовлення відповідних регіонові та культурі продуктів харчування, — це також і про протидію імперіалізмові, про демократизацію та сталість суспільств.

Власне саме в такому фокусі тему продовольчого суверенітету ми обговорювали на тематичній секції конференції «Діалоги периферій» за участі спікерок та спікерків з України, Лівану, ПАР і Палестини. Сьогодні ж ми публікуємо репортаж за основними тезами конференції щодо таких питань:
▪️ Чому країни периферії досі страждають від браку продовольства?
▪️ Що таке продовольчий суверенітет і як він пов’язаний із імперіалізмом, демократією та прогресивними перетвореннями?
▪️ Як на проблему голоду впливають нерівності, які продукує глобальна капіталістична система розподілу та циркуляції товарів?
▪️ І чому глобальна екологічна криза створює похмурі перспективи для аграрної промисловості?