А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

«Червоне — то любов, а чорне — то журба».

97 років тому народився Дмитро Павличко (28.09.1929 – 29.01.2023) — класик сучасної української літератури, неперевершений лірик, великий Поет і великий Громадянин, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України.

Іван Малкович: «Неймовірний темперамент і жага до життя круто заносили Поета на шалених віражах ХХ століття, однак любов, як найвірніший компас, непомильно виводила його на сонячні шляхи правди і повертала до себе справжнього. Його пісню «Два кольори» з її прихованими смислами знає чи не кожний українець, а його книжка любовної лірики «Таємниця твого обличчя» — непроминальна сторінка у скарбниці української поезії.

Українці назавжди вдячні Дмитрові Павличкові і за очолюваний ним «Всесвіт», і за сміливе відкриття Антонича у 1967-му році, і за український 6-томник Шекспіра, і за пам'ятник Шевченкові у центрі Варшави, відкритий стараннями Павличка, і за його вагому лепту у Акті Проголошення Незалежності...»

У «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» вийшла збірка Дмитра Павличка «Два кольори», куди увійшли найкращі вірші й поеми з усіх періодів його творчості.

Також для дітей вийшла поема-казка Дмитра Павличка «Золоторогий олень».
Іван Малкович: «У дитинстві це була моя улюблена книжка. Сподіваюся, що вона полюбиться й вам, адже, на мою думку, "Золоторогий Олень"— найкраща сучасна казкова поема для дітей».

Цитати Дмитра Павличка (для «Історичної Правди»):

Хто мав творчий вплив на поета.

«На чиїх плечах я зростав? Ну, безперечно, насамперед на Франкових, хоч ясно, що Шевченко прийшов раніше до мене. Але Шевченко — це як моя емоційна душа, а Франко — як моя раціональна, філософська думка, моє бажання побачити ширше. Ніхто не має такого розмаху в нашій літературі, як Іван Франко. Безперечно, маю назвати ще Антонича».

Про пісню «Два кольори».

«Я був людиною, яку радянська влада ненавиділа, не любила, а зробити мені нічого не могла. У 64-му з'явилася моя пісня "Два кольори" — її всі знали! Мене викликали в КҐБ і сказали: "Ви ж написали бандерівську пісню!" Я врешті додумався, що сказати: "Невже ви не знаєте, що прапор Паризької комуни був червоно-чорним?" Я потім прибіг додому переляканий і відразу до енциклопедії: так, прапор Паризької комуни — червоно-чорний! І вони нічого нам з Білашем уже не могли зробити».

Про боротьбу за незалежність.

«Мені здається, що я все зробив, як треба, але одне було дуже погано: коли під час голосування за Акт проголошення незалежності я побачив на табло триста сорок шість голосів, то повірив, що вже все здобуто, навіть подумав: "От якби я вмер, було б це найкраще…". Але потім минав час, і я побачив, як накочуються на Україну нові ворожі хвилі. І тепер, після двадцяти чотирьох років існування самостійної України, ми знову починаємо з того ж самого — боремося з Москвою за свою незалежність і платимо за це кров'ю».

Про найважливіше.

«Найважливіше — це пошанувати час, зрозуміти, що ти — тимчасовий. Усвідомити, що все, що ти навколо себе бачиш, усе, що для тебе найдорожче, що тебе підносить, відкривається тобі — це все час! Ми живемо на планеті, яка мільйони, мільярди років існує, але не відчуває цього часу, хоч і постійно змінюється. Мені здається, що коли б я ще раз міг прожити своє життя, я б нічого не міняв, але шанував би час. Біг би швидше вже додому, сідав би за стіл, хапав папір і ручку. А так у житті я багато часу витратив на другорядне і непотрібне. Це дуже складно: зрозуміти, що ти завтра вже не будеш жити…»

Цього року в Європейській премії романів кохання Україну представляє Марія Матіос із романом «Майже ніколи не навпаки», що вийшов французькою під назвою «Presque jamais autrement».

Премію заснували у Страсбурзі. Вона об’єднує сучасні романи авторів із різних країн Ради Європи, перекладені французькою, у яких кохання постає в найрізноманітніших його формах.

До 31 жовтня триває відкрите читацьке голосування. Підтримати Марію Матіос у голосуванні можна за посиланням:

https://demarches.strasbourg.eu/culture-loisirs/prix-roman-amour-2026/

552 574 гривні — саме стільки ми зібрали разом з благодійним фондом «Алярм» і всіма, хто відкривав дружні баночки!

Щиро дякуємо за ваші донати та підтримку❤️‍🔥

Збірки поезій вже у наших переможців!

Щиро вітаємо Максима, який виграв 16 книг з серії «Українська Поетична Антологія», з них збірки Івана Малковича, Сергія Жадана та Юрія Андруховича були підписані авторами. 🫶🏻

Переможниці, які посіли 2 та 3 місця, отримали «Антологію української поезії ХХ століття».

Усі кошти були передані на збір на два НРК «Simba» для підрозділу NOVA у складі 3 ОШБ.

Дякуємо всім причетним! Підтримуймо разом наших військових!

Ukraїner розповідає, як українські видавці переживають наслідки російських ударів і продовжують працювати попри втрати.

Команда Ukraїner завітала також до «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». Далі цитуємо фрагмент статті «Злість і зливки любові українських видавців»:

— москалі палили книжки завжди. Можна тільки уявляти, яка книгозбірня була в Мазепи, коли вони спалили Батурин. Палили в Лаврі, палили в Києво-Могилянській академії, а в 1960-х роках у науковій бібліотеці згоріло багато старих видань. Можливо, там були частини бібліотеки Ярослава Мудрого. Разом із книжками вони хочуть знищити нашу самоідентичність.

Видавець Іван Малкович каже, що удар 28 серпня — не перший раз, коли горіли книжки видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», але вперше настільки великі втрати, тож він звернувся до читачів, а ті у відповідь писали сотні коментарів про те, як росли на цих книжках і що купують їх дітям.

— Любов людей — наше золото. Мені шкода, що інстаграм зніс той допис, там були золоті зливки любові. Це зворушує і дає мотивацію працювати. Я не хочу посипати голову попелом, ми будемо старатися, поки живі. 

У видавництві думали, що збитки можуть сягати 400 000 доларів, але, за кількома щасливими збігами, видавництво втратило майже наполовину менше від того, що могло бути. 

«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» відмовиться від компенсації, яку пропонує «Нова пошта».
— Вони ж постраждали, їх розбомбили. Ми вдячні, що вони дають можливість бізнесам працювати в Україні, не закриваються. 

Серед усіх книжок, які постраждали під час удару, Іван Малкович обрав антологію «Українська лицарська поезія» — віршовані твори від ХІІ до ХХІ століття про честь, відвагу, самопожертву і відданість. Адже в українській традиції розрізняють поняття «рицар» (воїн в обладунках) та «лицар» — людина честі.

Ця книжка вийшла незадовго до влучання.

— Щойно ти працював, переживав, міг все змінити — і ось вона надрукована. А буквально через днів 10 згорає частина тиражу. 

Антологія починається уривком із «Повісті минулих літ»:

Коли князь Святослав виріс і змужнів,
і почав воїв збирати багато й хоробрих.

А закінчується віршем сучасної військової Мальви Кржанівської:

Прапращури з неба милуються військом.
Їх душі вспокоєні родяться знов. 

Світлини: Христина Кулаковська для Ukraïner

⚡️ВІДКРИВАЄМО ПЕРЕДПРОДАЖ ВЕЛИКОГО ІЛЮСТРОВАНОГО ВИДАННЯ «ГАРРІ ПОТТЕР І НАПІВКРОВНИЙ ПРИНЦ»

💫 Дорогі поттеромани! Довгоочікуваний момент настав: відкриваємо передпродаж шостого великого ілюстрованого видання про Гаррі Поттера!

📖 Передзамовлення новинки за ціною 1490 грн доступне ВИКЛЮЧНО в офіційній онлайн-книгарні видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Усі, хто оформить його заздалегідь, отримають це вишукане видання одними з перших після світової прем’єри 6 жовтня!

🎨 Цього разу естафету від Джима Кея прийняв Леві Пінфолд, лауреат медалі Кейт Ґрінвей. Саме він проілюстрував «Напівкровного Принца» і працюватиме над сьомою, завершальною книжкою серії. В блискучому перекладі українською Віктора Морозова.

🦉 Тож не баріться! Оформлюйте передзамовлення та готуйтеся поповнити свою колекцію довгоочікуваним подарунковим виданням шостої книжки про Гаррі Поттера!

21 вересня минуло 80 років від дня народження київського поета Леоніда Кисельова (21.09.1946 — 19.10.1968). Його вірші входять до «Антології української поезії XX століття», антологій «Українська лицарська поезія» і «Так ніхто не кохав».

Його вірш, написаний у 17 років, з рядками «Что всё на свете только песня На украинском языке» вибухнув у душах українців нестамованою зливою по­чут­тів. А в останній рік свого земного існування поет почав писати лише українською...

Леонід Кисельов народився у Києві в родині письменника Володимира Кисельова. Родина була російськомовною та антирадянською. Писати вірші Леонід почав у 13 років.

Коли він навчався у 10-му класі, журнал «Новый мир» опублікував кілька його віршів, один з яких називався «Цари». Дебют обернувся скандалом. У вірші Кисельов писав про Петра І й цитував Шевченкове: «Це той первий, що розпинав Нашу Україну». Шістнадцятирічний київський школяр дозволив собі зазіхнути на одну з російських «історичних святинь». Це викликало обурення, і після цього у всесоюзній радянській періодиці Кисельова більше не друкували.

Після школи він вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка, навчався на перекладацькому відділенні факультету іноземних мов. Попри юний вік, поет вражав усіх не лише начитаністю і широким знанням світової літератури і мистецтва.

Кисельов був близький із середовищем українських шістдесятників — Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Юрієм Щербаком. Високо цінував його і Василь Стус: 

«Серед молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім — Вінграновського і, звичайно, Леоніда Кисельова».

Ця близькість до української культури не була випадковою: Кисельов змалку жив у її просторі, багато читав Шевченка, присвятив Шевченкові 4 вірші, і не раз звертався до українських тем ще у своїх російськомовних віршах. А в останній рік життя Кисельов почав писати тільки українською — і залишив близько чотирьох десятків українських віршів, які назавжди увійшли в скарбницю української поезії.

Його життя обірвалося трагічно рано: Леонід Кисельов помер від лейкемії у 22 роки. Але його вірші, на щастя, мають у собі те, що не вмирає.

Один з його останніх віршів називався «Осінь»: 

Така золота, що нема зупину.
Така буйна — нема вороття.
В останніх коників, що завтра загинуть,
Вчуся ставленню до життя.