97 років тому народився Дмитро Павличко (28.09.1929 – 29.01.2023) — класик сучасної української літератури, неперевершений лірик, великий Поет і великий Громадянин, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України.
Іван Малкович: «Неймовірний темперамент і жага до життя круто заносили Поета на шалених віражах ХХ століття, однак любов, як найвірніший компас, непомильно виводила його на сонячні шляхи правди і повертала до себе справжнього. Його пісню «Два кольори» з її прихованими смислами знає чи не кожний українець, а його книжка любовної лірики «Таємниця твого обличчя» — непроминальна сторінка у скарбниці української поезії.
Українці назавжди вдячні Дмитрові Павличкові і за очолюваний ним «Всесвіт», і за сміливе відкриття Антонича у 1967-му році, і за український 6-томник Шекспіра, і за пам'ятник Шевченкові у центрі Варшави, відкритий стараннями Павличка, і за його вагому лепту у Акті Проголошення Незалежності...»
У «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» вийшла збірка Дмитра Павличка «Два кольори», куди увійшли найкращі вірші й поеми з усіх періодів його творчості.
Також для дітей вийшла поема-казка Дмитра Павличка «Золоторогий олень».
Іван Малкович: «У дитинстві це була моя улюблена книжка. Сподіваюся, що вона полюбиться й вам, адже, на мою думку, "Золоторогий Олень"— найкраща сучасна казкова поема для дітей».
Цитати Дмитра Павличка (для «Історичної Правди»):
Хто мав творчий вплив на поета.
«На чиїх плечах я зростав? Ну, безперечно, насамперед на Франкових, хоч ясно, що Шевченко прийшов раніше до мене. Але Шевченко — це як моя емоційна душа, а Франко — як моя раціональна, філософська думка, моє бажання побачити ширше. Ніхто не має такого розмаху в нашій літературі, як Іван Франко. Безперечно, маю назвати ще Антонича».
Про пісню «Два кольори».
«Я був людиною, яку радянська влада ненавиділа, не любила, а зробити мені нічого не могла. У 64-му з'явилася моя пісня "Два кольори" — її всі знали! Мене викликали в КҐБ і сказали: "Ви ж написали бандерівську пісню!" Я врешті додумався, що сказати: "Невже ви не знаєте, що прапор Паризької комуни був червоно-чорним?" Я потім прибіг додому переляканий і відразу до енциклопедії: так, прапор Паризької комуни — червоно-чорний! І вони нічого нам з Білашем уже не могли зробити».
Про боротьбу за незалежність.
«Мені здається, що я все зробив, як треба, але одне було дуже погано: коли під час голосування за Акт проголошення незалежності я побачив на табло триста сорок шість голосів, то повірив, що вже все здобуто, навіть подумав: "От якби я вмер, було б це найкраще…". Але потім минав час, і я побачив, як накочуються на Україну нові ворожі хвилі. І тепер, після двадцяти чотирьох років існування самостійної України, ми знову починаємо з того ж самого — боремося з Москвою за свою незалежність і платимо за це кров'ю».
Про найважливіше.
«Найважливіше — це пошанувати час, зрозуміти, що ти — тимчасовий. Усвідомити, що все, що ти навколо себе бачиш, усе, що для тебе найдорожче, що тебе підносить, відкривається тобі — це все час! Ми живемо на планеті, яка мільйони, мільярди років існує, але не відчуває цього часу, хоч і постійно змінюється. Мені здається, що коли б я ще раз міг прожити своє життя, я б нічого не міняв, але шанував би час. Біг би швидше вже додому, сідав би за стіл, хапав папір і ручку. А так у житті я багато часу витратив на другорядне і непотрібне. Це дуже складно: зрозуміти, що ти завтра вже не будеш жити…»