Записки пасквілянта

Нагадую, що я завів рубрику #медіа_повії , де розповідаю про чесних і непідкупних українських, так би мовити, журналістів. Сам я до журналістики вже відношення не маю, але пропрацював у цій галузі 32 роки – з 1990 року до 5 березня 2022 року – і знаю про українських медіа-проституток усе: за скільки продаються, у яких позах обслуговують замовників, де позичають очі перед написанням тієї брехні, якою вони годують своїх читачів і глядачів.

Натискуйте на значок #медіа_повії і перед вами відкриється список дописів про сучасних інженерів людських душ.

Передусім, рекомендую переглянути оповіді про провідну медіа-шалаву України Наталію Геббельсівну Лігачову, головного редактора видання «Главком» Миколу Підвезяного, який «крисить» гроші у своїх хазяїв, головну редакторку медіа-помийки «Українська правда» Севгіль Мусаєву та підстилку Коломойського Катерину Коберник.

Наступними блюдами в моєму меню будуть дружина вічно непрохідного полковника Мостова разом з чадами й домочадцями та народний експерт з усіх питань Бутусов.

Як 600 мільйонів людей оголосили війну крихітному птаху — і програли все

Чи може звичайний горобець вагою у тридцять грамів обвалити економіку величезної держави та спричинити загибель десятків мільйонів людей? Звучить як гротескна антиутопія, але навесні 1958 року це стало моторошною реальністю для Китаю.

Тоді лідер Компартії Мао Цзедун проголосив курс на «Великий стрибок». Мета звучала амбітно: за лічені роки обігнати Британію за виробництвом сталі та завалити країну зерном. Проте продовольства катастрофічно бракувало. Замість визнання провалу колективізації партійні функціонери швидко знайшли «саботажника».

Ним оголосили польового горобця. За підрахунками тогочасних агрономів, один птах за рік з’їдав близько 4,5 кілограма зерна. Логіка вождя була простою до примітиву: знищимо птахів — збережемо врожай і нагодуємо народ. Так народилася сумнозвісна «Кампанія проти чотирьох шкідників», куди поряд із щурами, мухами та комарами записали горобців.

Те, що почалося далі, нагадувало колективне божевілля державного масштабу. Проти пернатих мобілізували всю країну: селян, студентів, міліцію, чиновників і навіть молодших школярів. Оскільки поцілити в дрібну пташку важко, китайські стратеги зіграли на її анатомії: горобець фізіологічно не здатний літати без перепочинку довше ніж 15 хвилин — його крихітне серце просто не витримує надриву.

Щоранку міста й села здригалися від какофонії. Мільйони людей виходили на вулиці, лізли на дахи й дерева з каструлями, відрами, тазиками та барабанами. Вони несамовито кричали, били в метал і розмахували жердинами з ганчірками, не дозволяючи птахам приземлитися бодай на мить. Знесилені горобці кружляли в небі, поки їхні серця не розривалися, і замертво падали під ноги юрбі.

Азарт полювання швидко переріс у масовий психоз. За вбитих птахів роздавали почесні грамоти, а школярі на уроках хизувалися зв’язками відрізаних лапок, мов мисливськими трофеями. Не обійшлося і без безглуздих втрат серед людей: мисливці масово зривалися з черепичних дахів, ламали кінцівки та труїлися хімікатами, якими щедро поливали поля.

Найбільш сюрреалістичним епізодом стала облога польського посольства в Пекіні. Рятуючись від оглушливого гуркоту, тисячі столичних горобців знайшли прихисток у парку на території польської дипмісії. Коли китайські загони спробували прорватися всередину, дипломати вказали на міжнародне право й зачинили браму.

Тоді натовп узяв посольство у справжню облогу. Дві доби китайці без упину каламутили тишу барабанним боєм просто під парканом, доводячи іноземців до божевілля. Птахи не витримали шуму: через сорок вісім годин польські дипломати були змушені лопатами вигрібати сотні мертвих пташиних тілець із власного подвір’я.

Лише за кілька місяців 1958 року в Китаї знищили майже 2 мільярди горобців. У парках, селах і лісах запала мертва, лиховісна тиша. Преса тріумфувала, а комуністичні лідери вітали одне одного з «великою перемогою над природою».

Проте тріумф виявився катастрофою. Разом із зерном горобці у колосальних кількостях поїдали комах — сарану, гусінь і довгоносиків, якими вони вигодовували пташенят. Без свого головного природного ворога популяція паразитів вибухнула з небаченою силою.

Навесні 1960 року на поля Китаю опустилася біблійна кара. Небо почорніло від хмар сарани, а земля буквально ворушилася від хробаків. Комахи пожирали посіви, листя й навіть молоду кору дерев. Сільське господарство було знищене під нуль.

Розплата виявилася страшною: розпочався Великий китайський голод (1959–1961 рр.), який забрав від 15 до 45 мільйонів людських життів. Люди вимирали цілими селами, харчуючись травою, тирсою, глиною та шкіряними ременями. Це була найбільша демографічна катастрофа ХХ століття, створена суто людською некомпетентністю.

У березні 1960 року партія тихцем викреслила горобця зі списку шкідників, замінивши його постільним клопом. Але екосистема вже лежала в руїнах. Дійшло до історичного приниження: уряд Китаю був змушений таємно звернутися до СРСР та Канади з проханням терміново надіслати живих птахів.

@istorium_ua

У борделі під назвою «Офіс генерального прокурора» продовжуються реформи: спочатку міняли блядей, потім пересували ліжка, тепер реформатори обмежуються лише заміною табличок на будуарах… пардон, на службових кабінетах.

Новим першим заступником генерального прокурора буде призначений нинішній керівник Івано-Франківської обласної прокуратури Антон Войтенко. Відповідну рекомендацію Рада прокурорів мала ухвалити 8 жовтня 2026 року, але засідання не відбулось, тому призначення перенесли на 9 жовтня.

Антон Борисович – це креатура Олега Татарова. За часи генпрокурора Костіна Войтенко обіймав посаду заступника генерального прокурора й уславився ледь не щоденними скандалами. Саме Войтенко поставив на потік продаж справ у ДБР, саме він остаточно розвалив колишню військову прокуратуру й спричинив масове дезертирство в українській армії. Розвал фронту – це заслуга, передусім, Войтенка.

Тож не дивно, що генпрокурор Кравченко, коли став зачищати ОГП від людей Татарова, зразу ж позбувся Войтенка, якого відправив керувати Івано-Франківською обласною прокуратурою, хоча мав би відправити в слідчий ізолятор. Кажуть, Войтенка від тюрми врятував його кум, почесний контрабандист міста Коростишів Вася Малюк.

Призначення Войтенка першим заступником генерального прокурора означає, що прокуратурою України фактично керуватиме Олег Татаров разом зі своїми двома друзями – директором НАБУ Семеном Кривоносом і керівником САП Олександром Клименком. Скоріш за все, ця трійця буде перешкоджати призначенню повноцінного генпрокурора або намагатиметься висунути на цю посаду Войтенка – як «представника громадянського суспільства». Не даремно ж Войтенко у 2023-2024 роках блокував розслідування кримінального провадження відносно шахрая Шабуніна, який фіктивно рахувався на військовій службі.

Щоправда, є нюанс. Призначити Войтенка першим заступником генерального прокурора може своїм наказом або генеральний прокурор, або виконувач обов’язків генерального прокурора. Керівник Хмельницької обласної прокуратури Антон Ковальський, який зображає з себе «в.о. генпрокурора», такими повноваженнями не наділений. Але законність у цій країні давно вже нікого не цікавить.

Підписатися | Зворотній зв'язок

Три роки тому, 8 жовтня 2023 року, у Сіверську, на командному пункті нашого окремого батальйону, зупинилось серце командира військової частини підполковника Віталія Баранова.

Сказати, що мої відносини з комбатом були безхмарними – це погрішити проти істини. Я, м’яко кажучи, не належав до числа його улюбленців. Скоріше, навпаки. Але при цьому комбат цінував мене за вміння працювати та досконале знання армійської бюрократії й, попри колосальну субординаційну дистанцію, радився зі мною в складних ситуаціях.

Його рішення, передусім кадрові, були далеко не завжди правильними, але він вмів визнавати помилки й намагався їх виправити. А, головне, – він розумів свою відповідальність за життя шістьох сотень людей, кинутих у ті місця, що зазвичай називаються «пекло».

Ми, прості солдати й сержанти, бачили лише грізного «Бібу», який чихвостив нас і наших командирів за службові упущення. І мало хто знав, як він намагався уникати виконання безглуздих наказів «з гори», як беріг особовий склад, як переживав загибель кожного свого бійця.

Війна привчила мене розділяти людей не на умовно добрих і умовно поганих, а на тих, з ким можна разом воювати, а з ким – ні. Віталій Баранов був справжнім воїном і харизматичним лідером. Командирів такого масштабу мені більше зустрічати не доводилось.

Його смерть – це велика втрата не лише для людей, які його знали. Це втрата для всіх Збройних Сил, для всієї України.

#дембельський_альбом

Друзі, думаю ви розумієте, чому в Україні День юриста святкується окремо від Дня працівників суду, Дня працівників прокуратури та Дня адвокатури. Тому поздоровляю з професійним святом усіх юристів, зокрема тих, які випадково ще залишились серед суддів, прокурорів і адвокатів.

Маю запитання до Вищої ради правосуддя, зокрема до заступниці голови ВРП Оксани Кваші. Навіщо Ви повідомляєте службову інформацію судді Шевченківського районного суду міста Полтави Ларисі Гольник та ще й попереджаєте її про неприпустимість розголошення цієї інформації? Ви що, досі не усвідомили особливості психіки мадам Гольник?

Якщо не усвідомили, то повідомляю, що адресований Гольник лист Вищої ради правосуддя від 09.09.2026 №18946/0/9-26 за підписом О.Кваші, який містить реквізити доступу до гугл-диска зі службовою інформацією, Гольник передала своєму чоловікові – військовозобов’язаному Гавриленку, який багато років ніде не працює й ухиляється від мобілізації. А Гавриленко 7 жовтня 2026 року приніс цей лист у Подільський районний суд міста Полтави й від імені своєї дружини заявив клопотання долучити лист ВРП до матеріалів справи №554/1725/26 за моїм позовом до Гольник про захист честі, гідності та ділової репутації.

Найсмішніше, що цей лист не має жодного відношення до мого позову, який заявлений у зв'язку з тим, що Гольник 24 січня 2026 року на своїй фейсбук-сторінці написала, що я «працюю на користь путінської пропаганди», є «автором прокремлівського ресурсу», є «найманим зливним бачком російської агентури з ОПЗЖ», а також що я – це «типовий блатний воїн, який наробив фоток у безпечному місці, рахувався десь, фоткався у формі, жодних даних, що справді воював – нема». Цей бруд про мене, учасника бойових дій, суддя Шевченківського районного суду Полтави Гольник поширила в зв'язку з тим, що за моєю заявою колишній солдат 207 окремого батальйону ТрО Шабунін був притягнутий до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби.

Як пояснила Гольник, вона хоче посісти вакантну посаду судді Харківського апеляційного суду, професійний «громадський активіст» Шабунін мав дати їй характеристику для Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, але я зірвав цей план тим, що домігся реєстрації кримінального провадження стосовно Шабуніна. І через це Гольник тепер постійно публікує на мою адресу брудні наклепи та нецензурну лайку – принаймні вона саме так пояснює свою поведінку.

Цілком природно, що «її честь» отримала від мене позов, який розглядає Подільський районний суд Полтави. Але замість того, щоби вибачитись за наклеп або надати докази правдивості своїх тверджень, Гольник передала до суду лист заступниці голови ВРП Кваші, який містить службову інформацію і мого позову не стосується взагалі.

Мало того, Гольник ще й надіслала цей лист мені в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» – щоби я не мав клопоту з копіюванням паперового документа при публікації.

Отримавши від ухилянта Гавриленка цей лист, я 7 жовтня 2026 року прямо в судовому засіданні озброївся ноутбуком, вставив у рядок браузера реквізити гугл-диска, зазначені в листі ВРП, і в присутності Гавриленка скачав службову інформацію, про нерозголошення якої його дружина була попереджена.

Дякую пані Кваші за такий сервіс і прошу надсилати Гольник побільше службової інформації – Гольник її обов’язково передасть своєму безробітному ухилянту, а той неодмінно оприлюднить. Бо ця «сімейка Адамсів» вже неодноразово доводила, що психічні хвороби передаються статевим шляхом.

Був у Дніпрі – проводив виховну роботу з Котом, на якого поскаржилась його нова хазяйка Василівна. Миші ледь не відгризли Корсару вуха – вони, виявляється, ходять по хаті, а Корсар спить собі на хазяйському ліжку.

Тож довелось мені серйозно поговорити з Котом.

- Нарешті зустрілись Денис Бігус і Олексій Гончаренко.
- І де саме? Невже на фронті?
- Ні, на сайті «Миротворець».

До уваги читацької громадськості пропоную уривок з апеляційної скарги, яку я подав до Полтавського апеляційного суду на ухвалу слідчого судді Подільського райсуду Полтави.

Раніше слідчі судді вже двічі зобов’язували Полтавське райуправління поліції та Теруправління ДБР зареєструвати за моїми заявами кримінальні провадження відносно судді-шахрайки з Шевченківського райсуду Полтави Лариси Гольник, яка поширює в соцмережах антисемітські вислови та нецензурну лайку. Але Гольник це здалось замало й вона стала публікувати ще й погрози вбивством на мою адресу та адресу адвоката Ростислава Кравця.

Однак цього разу слідчий суддя не побачив ознак злочину, оскільки дійшов висновку, що Гольник не має реальної можливості вчинити злочин й лише плескає язиком.
 
***
Відповідно до частини першої статті 129 КК України склад кримінального правопорушення становить погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Фраза «Яке придуркувате створіння цей Бойко, але буде і на нього управа, врешті на Портнова знайшли, і на Бойка з Кравцем знайдуть», поширена суддею Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В. на своїй фейсбук-сторінці, містить явну погрозу вбивства мене та Кравця Р.Ю.
 
З точки зору будь-якого неупередженого спостерігача, Гольник Л.В. проявляє ознаки неадекватної поведінки, яка явно відхиляється від загальноприйнятих норм, притаманних представнику влади й передбачених Кодексом суддівської етики. Зокрема я вперше узнав про існування судді Гольник Л.В. 7 травня 2025 року, перебуваючи на військовій службі на Торецькому напрямку, коли помічник командира з правової роботи моєї військової частини показав мені той бруд і наклепи, які на своїй фейсбук-сторінці на мою адресу розмістила суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В. у зв’язку з тим, що я є свідком у кримінальному провадженні по обвинуваченню Шабуніна В.В. в шахрайстві та ухиленні від військової служби.
 
Вочевидь, чинний суддя, якщо перебуває в здоровому глузді та твердій пам’яті, не може поширювати на своїй офіційній сторінці в соціальній мережі тексти на кшталт «Яке придуркувате створіння цей Бойко, але буде і на нього управа, врешті на Портнова знайшли, і на Бойка з Кравцем знайдуть». Можна з великою вірогідністю припускати, що Гольник Л.В. страждає на психічний розлад, не усвідомлює наслідків своїх дій і може становити небезпеку для суспільства. Це доводиться, зокрема, тим, що Гольник Л.В. розміщує на своїй фейсбук-сторінці також антисемітські висловлювання на мою адресу та нецензурну лайку.
 
Через явно неадекватну поведінку Гольник Л.В. слідчий суддя Подільського районного суду міста Полтави ухвалою від 25.05.2026 у справі №554/3344/26 зобов’язала уповноважену особу Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області внести відомості в ЄРДР за ознаками ч.1 ст. 161 КК України за фактом розміщення публікації суддею Гольник Л.В. антисемітського вислову на мою адресу.
 
Окрім того, інший слідчий суддя Подільського районного суду міста Полтави ухвалою від 17.06.2026 у справі №554/3556/26 зобов’язав уповноважену особу ТУ ДБР у м.Полтава внести відомості в ЄРДР за ознаками ч.1 ст. 161 КК України за фактом публікації суддею Гольник Л.В. ксенофобського тексту, який розпалює міжнаціональну ворожнечу.
 
Таким чином, з огляду на неадекватну поведінку Гольник Л.В., яка вже підтверджена судовими рішеннями, я маю реальні підстави припускати, що вона може виконати погрозу вбивством. Тим більше, що Гольник Л.В. цю погрозу оприлюднювала тричі й публічно хизується тим, що вона ніколи не буде притягнута до відповідальності, оскільки її другом є колишній член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А.
 
За таких обставин необхідно розпочати досудове розслідування й шляхом слідчих дій, зокрема шляхом допиту Гольник Л.В., з’ясувати, що саме вона мала на увазі, поширюючи фразу «Яке придуркувате створіння цей Бойко, але буде і на нього управа, врешті на Портнова знайшли, і на Бойка з Кравцем знайдуть». Не виключено, що в ході досудового розслідування постане питання про застосування до Гольник Л.В. примусових заходів медичного характеру.

Під рубрикою «Дембельський альбом».

Автомобілі на фронті – це такий же ж витратний матеріал, як і боєприпаси. Навіть у 2022 році, коли ще не було FPV-дронів, фронтові автівки жили недовго через постійне потрапляння під артилерійські обстріли.
 
Я вже розповідав про «залізних коней», які служили в моєму 1 стрілецькому взводі 1 стрілецької роти військової частини А7375 в 2022 році. Тепер знайомлю читацьку громадськість з автомобілем 3 стрілецького взводу нашої роти.
 
Фотографії зроблені на початку вересня 2022 року, коли наш окремий батальйон воював на херсонському напрямку (на той час ми були передані в оперативне підпорядкування 28 окремої механізованої бригади). На першій фотографії – Юра Балашов, який загинув 14 вересня 2022 року неподалік окупованого села Правдине. Що саме пережили пасажирі цієї автівки і в яких умовах їм доводилось добиратись до позицій здогадатись нескладно.
 
Інші фотографії та відео з часів моєї служби можна переглянути за тегом #дембельський_альбом

Як повідомила народний депутат України Мар’яна Безугла, в неї знайшовся однодумець і, я б навіть сказав, спільник, разом з яким вона збирається відновлювати військову юстицію.
 
Передусім зазначу, що військова юстиція в Україні існувала до 19 вересня 2019 року й була ліквідована (формально з 2 січня 2020 року) законопроєктом, підготовленим Андрієм Портновим і внесеним у Верховну Раду Одним з Найвеличніших Лідерів Світу (с) з ініціативи колишнього генпрокурора Руслана Рябошаки. Зрозуміло, що Мар’яна Безгула була в числі тих, хто голосував за ліквідацію військової прокуратури, яку тепер вона збирається відновлювати. Якщо кому цікаво – ось результати голосування:
 
https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=634
 
Втім, зараз мова про її нового однодумця та спільника. Цитую народну обраницю:
 
«В рамках Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради України з питань військової юстиції разом з Олегом Ткачуком, вченим секретарем Науково-консультативної ради при Верховному Суді, суддею Великої Палати Верховного Суду, доктором юридичних наук, доцентом опрацювали особливості відновлення системи військової юстиції в Україні та проблеми, що виникли через її відсутність під час повномасштабної війни. Відсутність спеціалізованої військової юстиції: Олег Ткачук наголошує, що ліквідація військових судів у 2010 році була помилкою. Він спростовує аргументи про те, що це було нібито вимогою європейських стандартів, посилаючись на практику інших демократичних країн».

Якби Мар'яна Володимирівна розуміла, що вона коїть – їй би ціни не було. Олег Ткачук – це одіозний суддя Верховного Суду з найближчого оточення Всеволода Князєва. В угоді з прокурором САП Князєв дав детальні показання про те, як він з Ткачуком ділив хабарі, 19 травня 2026 року НАБУ провело обшуки в Ткачука та інших суддів Верховного Суду, після чого Ткачук зліг на лікарняний і не з’являвся на роботі три місяці.
 
До речі, на маєток судді Ткачука, який він приховував від оподаткування в 2021 і 2022 роках, можна помилуватись отут:
 
https://t.me/officeofjudicalcleansing/407
 
18 вересня 2026 року Олег Степанович, не приходячи до тями, подав заяву про відставку, яка буде розглядатись Вищою радою правосуддя 8 жовтня 2026 року. Тому краще б Мар’яна Володимирівна пояснила, яким чином її соратнику Ткачуку вдалось уникнути не тільки кримінальної, але навіть дисциплінарної відповідальності.
 
Втім, враховуючи ступень корумпованості Вищої ради правосуддя, відсутність дисциплінарної справи стосовно Ткачука не дивує.

«Європейська солідарність», лідера якої судять за співпрацю з Медведчуком, заявила про «припинення спільного політичного шляху» з активістом «Партії регіонів» через недостатній патріотизм останнього.

Кажуть, у Януковича з цього приводу трапилась сміхова істерика.

Якщо хто не читав мою статтю про унікальну правосвідомість та глибокі юридичні знання судді Верховного Суду (без слова «України») Сергія Бурлакова, обраного членом Вищої ради правосуддя, – дуже рекомендую це зробити. Стаття розміщена на сайті з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів» ось за цим покликанням:

https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/02/14/palata-6/

і дає уявлення про те, на яких смітниках в Україні добирають жерців Феміди.

До призначення в травні 2019 року суддею Верховного Суду Бурлаков жодного дня не працював в судовій системі й був «науковцем» – захистив дисертацію на тему «Кінематографічний твір як об'єкт права інтелектуальної власності». І ось цей «науковець» тепер займається тим, що допомагає суддям уникнути відповідальності за вчинення кричущих дисциплінарних проступків.

Зокрема, Бурлаков намагався заблокувати розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Кіровського райсуду Кропивницького Олексія Галагана, який не тільки не пройшов кваліфікаційного оцінювання, але й був затриманий поліцією за кермом автомобіля в стані алкогольного сп’яніння. Щоби уникнути звільнення, Галаган фіктивно мобілізувався, а член ВРП Бурлаков, будучи доповідачем, намагався взагалі зняти питання з розгляду. А коли це не вдалось, прохав дати йому час на «вивчення судової практики».

Тепер Бурлаков врятував від звільнення суддю-аферистку з Полтави Ларису Гольник, яка займається антиукраїнською пропагандою, публікує в соцмережах наклепи та брудну лайку на українських військовослужбовців, публічно обпльовує правоохоронні органи, виправдовує дезертирів і ухилянтів від військової служби й навіть відкрито поширює на своїй фейсбук-сторінці писанину російських пропагандистів Замдиханова, Гальської та Карацевцева, які оспівують «спеціальну військову операцію» проти нашої держави.

Розглянувши дисциплінарну скаргу на Гольник, Бурлаков дійшов висновку, що ганебна діяльність цієї «активістки» та «викривачки корупції» (суддя-аферистка називає себе саме так) є проявом «свободи слова».

#ВРП_на_мило

До уваги читацької громадськості пропонується черговий уривок з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – справа, у якій про підозру було повідомлено ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.
 
11 квітня 2026 року Ірина Романівна розповіла Микитасю, що півроку тому до Зеленського приходив батоні Арахамія з пропозицією скасувати санкції, накладені на Петра Порошенка, в обмін на 1 мільярд грошей (напевно, йшлося про національну валюту). 10 квітня 2026 року це ж питання Порошенко обговорював з невстановленою слідством особою на ім’я «Кіріл Алєксєєвіч».
 
Оскільки Мудра до свого арешту керувала так званим «українським правосуддям», то вона, якби були «указанія», організувала б судове рішення про скасування рішення РНБОУ про запровадження щодо Порошенка санкцій. Але «етот прєзідєнт на ето нє пойдьот».
 
Виявляється, українські суди ухвалюють рішення відповідно до «указаній». Хто б міг подумати?
 
Читайте й насолоджуйтесь.
 
Мудра: Корочє, да, вчєра оні встрєчалісь. Ну, єстєственно, Пєтю больше всєво валнуєт єво вапрос. Ето уже можна вилівать. Єво вапрос – санкціі єво волнуют. Оні ето, ето самоє основноє, што оні обсуждалі. Он, тіпа, на мєня лічно нічево нє імєєт. Он знаєт, што я виполняю толька указанія, но просіт найті какую-то возможность как би єво, тіпа, етот вопрос полюбовно со всємі бил.

Микитась: Урєгуліровать.

Мудра: Урегуліровать, да. Он прєдлагаєт, ну ето єво тєма, с которой он давно пріходіл, прєдлагаєт міліард тіпа на ЗСУ, і штоби санкції досягли свого, своїх цілей. «Што Ви думаєтє, Іріна Романовна?». Я гаварю: «Смотрітє, етот прєзідєнт на ето нє пойдьот, ну, давайтє будєм ето как би ето.   Єслі би ви билі сєйчас… Зєлєнского, я би вам посовєтовала ето сделать, - гаварю – ето правільно, ето нормально, я би ето. Но етот на ето нє пойдьот. Потому што уже Давід пріходіл с етім прєдложенієм к пєрвому, ну нічєво ж нє проізошло». – «Ну, я поговорю с Давідом». – «Ну да, пообшайтєсь з Давідом. Я ету історію уже слишала єщо там полгода назад. Ну, гаварю, какіє ко мнє вапроси?». – «Ну, ви ж понімаєтє, он же ж понімаєт, тіпа, как работают суди». Потом гаваріт, нєт гаварю: «Кіріл Алєксєєвіч, ну я судами занімаюсь, я общалась, ми ж с вамі вмєстє».
 
#Справа_Мудрої