Капіталізм сам створює умови для власного краху, оскільки в його основі лежить фундаментальна суперечність між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення. Виробництво давно перестало бути справою одинаків-ремісників. Величезні фабрики, заводи, транспортні мережі та глобальні ланцюжки постачання пов'язують працю тисяч і мільйонів людей по всьому світу в єдиний суспільний процес. Кожен сучасний товар є результатом кооперації величезної кількості робітників, часто розділених державними кордонами та континентами. При цьому засоби виробництва та результати цієї колективної праці залишаються у приватній власності вузького прошарку капіталістів. Суспільство виробляє спільно, а привласнює вироблене невелике коло експлуататорів.
Ця суперечність постійно відтворює економічні кризи. Капітал прагне розширювати виробництво заради прибутку і водночас змушений обмежувати доходи трудящих, щоб знижувати витрати й підвищувати норму прибутку. У результаті настає криза перевиробництва: суспільство здатне створити величезну кількість благ, але значна частина населення, збіднілі робітники, не має достатніх коштів, щоб ці блага придбати. Разом із кризами загострюється й класова боротьба, оскільки інтереси тих, хто створює суспільне багатство своєю працею, усе різкіше зіштовхуються з інтересами тих, хто привласнює результати цієї праці. Тим самим капіталізм сам, поза своєю волею, готує матеріальні передумови для переходу до такої форми суспільства, де характер власності відповідатиме суспільному характеру виробництва.
Розв'язати цю суперечність можна тільки переведенням засобів виробництва з приватної власності в суспільну. Однак цей перехід не може відбутися миттєво. Між капіталізмом і комунізмом лежить перехідний період, соціалізм як перша фаза комунізму, інструментом якого слугує диктатура пролетаріату. Робітничому класу на цьому етапі політична влада потрібна для придушення опору поваленої буржуазії, яка добровільно не відмовиться від свого багатства й впливу, для націоналізації засобів виробництва й побудови планової економіки, а також для подолання пережитків старого суспільства, звичок до експлуатації та нерівності, успадкованих від капіталізму.
Як писав товариш Ленін:
"Пролетаріату тільки на певний час потрібна держава. Ми зовсім не розходимося з анархістами з питання про скасування держави як мети. Ми стверджуємо, що для досягнення цієї мети необхідне тимчасове використання знарядь, засобів, прийомів державної влади проти експлуататорів, як для знищення класів необхідна тимчасова диктатура пригнобленого класу".
Комунізм є історичним розв'язанням суперечності, яку капіталізм розвиває всередині самого себе протягом усієї своєї історії. Суспільний характер праці вимагає й суспільної форми розпорядження її результатами. У міру розвитку продуктивних сил приватна форма привласнення все сильніше сковує суспільний характер виробництва, породжуючи кризи й загострюючи класові суперечності, які капіталізм не в змозі розв'язати власними засобами. Соціалізм усуває корінну причину цього конфлікту, усуспільнюючи засоби виробництва, а комунізм завершує цей процес: зникають класи й держава, а управління суспільними справами переходить до рук самих виробників.
УМРП. Підписатися