Навчи мене забути 💙

Данте дивиться на мене так, як дивився весь цей місяць, але тепер не відводить очей. Я відчуваю його пальці крізь тонку тканину сукні й розумію, що варто лише трохи відступити – і він відпустить.

Я знаю це.

За цей місяць він жодного разу не переступив межу, яку я сама провела між нами.

Але я не хочу відступати.

Мабуть, Данте бачить відповідь у моєму погляді, тому що наступної миті його руки міцніше охоплюють мою талію. Я лише встигаю тихо охнути, коли він легко підхоплює мене й садить на край широкої стільниці.

– Данте…

Мої ноги інстинктивно розходяться, коли він стає між ними. Серце починає гупати так шалено, що я чую його у вухах.

Одна його рука залишається на моїй талії. Інша повільно піднімається до обличчя. Данте заправляє за моє вухо пасмо волосся – настільки ніжно, що від цього простого жесту шкірою розбігаються мурашки.

Він не цілує мене. Не наближається ще ближче.

Чекає. Навіть зараз.

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522