Навчи мене забути 💙

Данте стоїть у дверях у темних штанах і сорочці, яку встиг розстебнути біля коміра, й кілька секунд просто мовчки розглядає кухню. Його погляд ковзає по борошну на підлозі. По брудному посуду. По крему. По двох обгорілих коржах. По Софі з ложкою в руці.

А потім зупиняється на мені і більше нікуди не рухається.

Я раптом дуже чітко усвідомлюю, як виглядаю. Біле борошно на волоссі. На щоці. На носі. На блузці. Шоколадна пляма трохи нижче грудей. У руці ніж, у другій – наполовину обгорілий корж.

Мабуть, менш романтичного вигляду я не мала ніколи в житті.

– Ти повернувся надто рано! – обурено вигукує Софі, наче це саме Данте винен у всьому, що відбувається.

Він навіть не дивиться на неї. Досі дивиться на мене. І я бачу, як кутики його губ починають повільно підійматися.

– Я бачу, – нарешті промовляє він.

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522