Мотивував побратимів своїм ставленням до життя та роботи.
Геннадій народився та виріс у Кам'янці-Подільскому. Після школи здобув фах електрика. Працював трактористом на агропідприємстві села Гаврилівці.
У 2024 році мобілізований до 3-ї окремої важкої Залізної механізованої бригади. Служив гранатометником. Побратими пам'ятають його як на всі руки майстра.
Загинув 5 жовтня 2025 року неподалік села Кам'янка Харківської області. Майже рік вважався зникли безвісти.
Вічна пам'ять та слава!
Ігор Романенко
Фото: Фейсбук-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
На Волині перепоховали останки 55 колишніх жителів Острівків і Волі Островецької
30 серпня 2026 року на кладовищі в Острівках у Волинській області відбулася церемонія перепоховання останків 55 польських жертв, виявлених під час цьогорічних ексгумаційних робіт. Роботи тривали з 13 липня до 7 серпня 2026 року на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька.
Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради «Доля».
На території меморіалу «Острівки» було підготовлено спільну могилу, у якій розмістили 55 дерев’яних домовин. Над останками загиблих польські та українські священнослужителі звершили заупокійні молитви. У церемонії взяли участь представники органів влади Польщі та України, а також нащадки жителів колишніх сіл Острівків і Волі Островецької.
Польську сторону представляли, зокрема, віцеспікер Сейму Польщі Пьотр Згожельський, міністерка культури та національної спадщини Марта Ченковська, заступник голови Інституту національної пам’яті Кароль Полейовський, колишній прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький та голова комісії Сейму у закордонних справах Павел Коваль.
Останки 55 осіб поховали поруч із останками жертв, виявленими під час попередніх ексгумацій.
Пам’яті Героя України Володимира Балюка (позивний «Балу»)
Сьогодні йому виповнилося б 30 років.
Володимир народився 31 серпня 1996 року в селі Сереховичі на Волині. Навчався в правознавчому ліцей, вищу освіту здобув в Луцькому національному технічному університеті та Університеті банківської справи у Львові.
У 2016 році підписав контракт з 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Брав участь в АТО та ООС. Пройшов шлях від рядового десантника до головного сержанта роти.
Із початком повномасштабного російського вторгнення Володимир продовжив воювати у складі свого підрозділу. Брав участь у бойових діях на Херсонщині та Миколаївщині.
Загинув 5 квітня 2022 року на околиці села Нововознесенське Херсонської області. В тому бою Володимир власноруч знищив дві бойової машини піхоти противника, однак зазнав важких поранень, які стали смертельними.
Похований в рідному селі. Посмертно відзначений найвищою нагородою - звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою України!
Христина Микитин
Фото: Суспільне Львів, 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ
За матеріалами: Суспільне Львів, Десантно-штурмові війська ЗСУ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
30 серпня 1919 року внаслідок наступу об’єднаних армій Директорії УНР та Західноукраїнської Народної Республіки від більшовиків було звільнено Київ.
У середині червня 1919 року Дієва армія УНР відступала під натиском чисельно переважаючої Червоної армії. Попри попереднє здобуття Кам’янця-Подільського, Старокостянтинова та Проскурова, українські війська втратили частину позицій, зокрема Жмеринку та Чорний Острів, що створило загрозу Кам’янцю-Подільському.
Ситуацію змінив перехід Української галицької армії за Збруч під тиском польських військ. У липні підрозділи УГА приєдналися до сил Директорії. Це дозволило зупинити більшовицький наступ, відвоювати Чорний Острів і Проскурів, а також здобути Могилів-Подільський та Вапнярку.
На початку серпня було створено спільне командування – Штаб Головного отамана на чолі з Миколою Юнаковим та Віктором Курмановичем. Об’єднана армія налічувала 88 тисяч осіб, з яких до 28–30 тисяч були боєздатними та перебували на фронті.
Українське командування вирішило одночасно наступати на Київ і Одесу. 2 серпня почався загальний наступ трьох оперативних груп: Західної, Середньої та Східної. Сприятливими обставинами стали боротьба більшовиків проти Добровольчої армії Антона Денікіна, активність селянських отаманів у радянському тилу, моральний занепад частини червоних військ та перемир’я української сторони з Польщею.
У серпні українські війська здобули Вінницю, Старокостянтинів, Шепетівку, Новоград-Волинський, Житомир, Жмеринку, Умань і Бірзулу. Найбільших успіхів досягла Середня група: 18 серпня вона захопила Козятин, а 24–25 серпня прорвала оборону більшовиків під Білою Церквою та Фастовом.
30 серпня 1-й корпус УГА несподіваним ударом прорвав більшовицьку оборону та вступив до Києва зі сторони Святошина. До 10-ї години вечора союзні українські війська повністю зайняли столицю.
Наступ Дієвої армії УНР та Української галицької армії засвідчив ефективність спільних дій українських військ і значення об’єднання сил у боротьбі з ворогом.
Пам’яті поліцейського-штурмовика Дмитра Ялохи (позивний «ЯД»)
Був турботливим чоловіком, батьком і сином – своїх батьків та України.
Дмитро народився у місті Стебник Львівської області 6 листопада 1990 року. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в Львівський ліцей з військово-спортивною підготовкою імені Героїв Крут.
Вищу освіту здобув у Львівському університеті внутрішніх справ. Службу в правоохоронних органах розпочав оперуповноваженим карного розшуку в Дрогобицькому районі. Згодом став інспектором карного розшуку.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до штурмової бригади Нацполіції "Лють". Отримавши кваліфікацію сапера, служив в штурмовому поліційному полку "Сафарі".
Дмитро Ялоха загинув під час штурму ворожих позицій біля Майорська Донецької області на початку грудня 2023 року.
Вічна слава Захисникові!
Фото: Нацполіція та Фейсбук-сторінка Oksana Levkova
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Не міг просто сидіти без діла, поки іншим було боляче
Володимир Драч народився 4 квітня 1965 року в селі Андрушки на Житомирщині.
Освоїв фах фельдшера в Другому Київському медичному училищі та розпочав роботу в службі екстреної медичної допомоги в Ірпені.
З 2004 року працював фельдшером з медицини невідкладних станів в Державній науковій установі «Центр інноваційних технологій охорони здоровʼя» Державного управління справами.
25 лютого після важкої зміни в перший день повномасштабного вторгнення, прийшов в ТЦК, щоб мобілізуватись, але чоловіку відмовили. Мобілізуватися вдалось з другого разу в січні 2023 року.
Сержант Володимир Драч служив бойовим медиком в 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді. Виконував завдання на Куп'янському та Торецькому напрямках.
Загинув 3 липня 2024 року внаслідок атаки БПЛА по позиції медиків
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
28 (16 за старим стилем) серпня відзначаємо 142 річницю з дня народження очільника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаака Мазепи.
Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.
Під час навчання у Петербурзі Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою та науковицею Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.
Після закінчення університету Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородській губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.
Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».
У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу. Після окупації України більшовиками, у 1920 році, оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922-му видав працю «Большевизм і окупація України».
З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.
У 1944 році, розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.
Пам'яті головного сержанта, командира гармати Романа Довгалюка (позивний «Бурий»)
Найбільше хвилювався за побратимів, боявся втратити когось із них
Роман Довгалюк народився 14 квітня 1986 року у селі Мишковичі на Тернопільщині. Після закінчення місцевої школи навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка на факультеті фізичного виховання та спорту.
Згодом перебрався в Тернопіль. Одружився. Відкрив власний тату-салон. Був активним учасником байкерського руху, організовував фаєр-шоу, колекціонував старовинну кераміку та карнавальні маски.
З 2014 року активно займався волонтерством. У 2020 році підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою. Брав участь в Операції Об'єднаних сил.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка на Волині, де його підрозділ проходив навчання.
Воював на Київщині. Згодом пройшов вишкіл у Латвії та став командиром гармати М777. Воював на Донеччині, Запоріжчині та Харківщині. Брав участь в Курській операції. За успішне виконання бойових завдань був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медаллю "За військову службу Україні" та Сталевим хрестом.
Загинув 12 серпня 2024 року, Роман загинув під час бойового завдання в районі села Стецьківка на Сумщині. Похований на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі Тернополя.
Світла пам’ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з сімейного архіву, Патрульна поліція Тернополя
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
“АРХІТЕКТОР УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ”: НА ПОДОЛІ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ДО 170-річчя ІВАНА ФРАНКА
Сьогодні, 27 серпня, на Контрактовій площі відкрилася вулична виставка “Іван Франко – архітектор української державности”.
Це спільний проєкт Українського інституті національної пам’яті та Музею видатних діячів української культури. Він презентує Івана Франка як ідеолога української державності та духовного лідера, чиї ідеї заклали фундамент сучасної соборної України й надихнули покоління Української революції 1917–1921 років.
Франко жив і творив у час, коли українські землі були розділені між імперіями, а саме існування українців як окремої нації потребувало постійного культурного, політичного та інтелектуального утвердження.
У відкритті виставки взяли участь представники Українського інституту національної пам'яті, Музею видатних діячів української культури, Державної архівної служби України, Інституту літератури імені імені Тараса Шевченка НАН України, Центрального державного історичного архіву України, представники громадськості.
Заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зазначив: “Ця виставка допомагає подивитися на постать Івана Франка під різними кутами зору і побачити багатогранність його таланту. Вдячний за це нашим співорганізаторам – Музею видатних діячів української культури – та вірю, що виставку побачить чимало киян, і що вона мандруватиме Україною”.
Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов акцентував увагу на зручності та актуальності формату вуличної виставки. “Незважаючи на те, що архіви цифруються, донесення документів до широкого загалу є важливим, сказав він. – Тут представлена невелика частина того, що є в архівах, адже Франко – безмежний. І я дякую організаторам виставки за те, що у морі документів знайшли найатракційніші”.
Директорка Музею видатних діячів української культури Ольга Гураль наголосила на актуальності Франка: “Читайте його твори, – закликала вона, – шукайте відповіді на питання сьогодення у його творах, і ви їх там знайдете ”. “Франко для нас надзвичайно важливий, бо все життя він намагався творити культурну націю. І нині ми, здійснюючи його заповіт, повинні максимально формувати українську націю як культурний організм”, – наголосив директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський.
Директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін підкреслив: “Постать Івана Франка належить до мегапостатей в українській історії нарівні з Михайлом Грушевським, Михайлом Драгомановим та іншими світочами нашої історії.
Розповідати про Франка – непросте завдання, бо говорити варто не лише про саму постать, але і про світ його ідей. У нашому архіві зберігаються десятки документів, які стосуються його діяльності і такі виставки відкривають їх широкому загалу”.
Сьогодні, коли Україна знову захищає свою незалежність і територіальну цілісність у війні проти росії, Франкові роздуми про свободу, національну гідність, єдність і відповідальність перед майбутніми поколіннями звучать особливо актуально.
«ДНІ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ ІЛОВАЙСЬКОЇ БИТВИ 2014»: У КИЄВІ ВІДКРИЛИ ВИСТАВКУ ПРО МУЖНІСТЬ І ПАМ’ЯТЬ
У Києві презентували вуличну фотовиставку «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014», приурочену до 12-ї річниці трагічних подій під Іловайськом. У відкритті виставки взяв участь заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
«Наша національна стійкість 2022 року була б неможлива без мужності і самопожертви героїв 2014 року. Іловайськ став однією з найболючіших сторінок тієї боротьби, але водночас свідченням мужності, стійкості й жертовності наших воїнів. Кожна успішна операція сьогодні спирається на досвід, витримку і кров тих, хто тримав оборону тоді. Тому пам’ять про Іловайськ – пам’ять про втрати. Це усвідомлення того, на чиїх плечах стоїть наша нинішня боротьба і кому ми завдячуємо можливістю продовжувати її та не в праві її забути», – зазначив Володимир Тиліщак.
Виставка створена ГО «Незламні матері України», ГО УБД «Сармат», Національним музеєм Революції Гідності, Київською міською радою, Міністерством у справах ветеранів України та іншими партнерами. Її ідея належить Ігорю «Брокеру» Гевку — учаснику Революції Гідності та російсько-української війни, добровольцю батальйону «Донбас» і учаснику виходу з Іловайська через так званий «зелений коридор».
Створена у 2019 році, експозиція містить понад 50 світлин, які розповідають про захисників України та події Іловайської битви. Фотографії для виставки надали Макс Левін, Макс Дондюк, Олександр Глядєлов та Маркіян Лисейко.
Ці фотографії стали важливими візуальними свідченнями російсько-української війни. Їхні автори документували Революцію Гідності, а згодом – бойові дії на сході України. Бої за Іловайськ стали однією з найтрагічніших сторінок боротьби України за незалежність. У серпні 2014 року українські військовослужбовці та добровольці протистояли ворогу в умовах прямого вторгнення регулярних підрозділів російської федерації.
29 серпня 2014 року під час виходу українських сил через так званий «зелений коридор» російські війська здійснили обстріл. Сотні українських захисників загинули, були поранені, потрапили в полон або зникли безвісти.
Виставка «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014» — про пам’ять, правду та ціну боротьби за свободу. Про тих, хто став на захист України, і про свідчення, які допомагають зберігати нашу історію. Відвідати виставку можна на Михайлівській площі біля скверу Небесної Сотні у Києві.
