Костянтин Самойлов народився 3 липня 1980 року в селі Стрілеча на Харківщині, біля самого кордону з Росією.
Після школи навчався будівельній справі у одному з технікумів Харкова. З початку 2000-х жив в селищі Руська Лозова, де працював на місцевому підприємстві оператором агрегату оброблення відходів.
Пережив окупацію рідного селище у 2022 році. У 2025 долучився до Сил оборони. Служив гранатометником у 125-й окремій важкій бригаді. виконував бойові завдання під час оборони Куп’янська.
Загинув 18 грудня 2025 року, внаслідок поранення отриманих від обстрілу Куп'янська.
Похований у Руській Лозові.
Фото для колажу: Дергачівська міська територіальна громада, офіційний сайт
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
27-річний Євгеній був єдиним сином у родині, мріяв про море, але віддав життя обороняючи український Маріуполь
Євгеній народився 21 жовтня 1994 року у білоруському Бресті. Але вже через рік родина переїхала до Миколаєва.
Ще в школі хлопець вирішив пов'язати життя з морем. Закінчив морехідне училище та Миколаєвський університет кораблебудування імені адмірала Макарова. Працював матросом-рятувальником на базі відпочинку.
Активно займався різними видами спорту від плавання до скелелазіння.
У 2018 році розпочав службу в полку "Азов". Брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі та захисті Маріуполя.
Повномасштабне вторгнення застало Євгенія на Львівщині, де він проходив сержантський вишкіл. Уже за кілька днів азовець був серед побратимів у Маріуполі, ще до того, як місто потрапило в оточення.
Брав участь в обороні Маріуполя та боях за "Азовсталь". Загинув 5 травня 2022 року. Його тіло залишилось в окупованому Маріуполі.
У Миколаєві на честь Євгенія Логінова перейменували одну з вулиць та встановили меморіальну дошку на будинку, де він прожив своє коротке життя. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна шана і слава Герою!
Фото автора, з архіву батьків та вільного доступу мережі інтернет
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ ПЕРЕПОХОВАЛИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІЙСЬКОВОМУ КЛАДОВИЩІ
Полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців, засновника УВО та ОУН Євгена Коновальця з військовими почестями перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі.
На церемонії перепоховання були присутні Президент України Володимир Зеленський, Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, Прем'єр-міністр України Сергій Корецький, Керівник Офісу Президента Кирило Буданов, заступниці Керівника Офісу Президента України Ірина Верещук та Олена Ковальська, Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр енергетики України Денис Шмигаль, Голова Українського інституту Національної пам’яті Олександр Алфьоров, Міністр у справах ветеранів Віталій Кім, в.о. Міністра закордонних справ України Андрій Сибіга, Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, представники Української стрілецької громади Канади, Українського національного обʼєднання Канади, представники Парламенту, Сил Оборони, зокрема генерали Андрій Білецький та Денис Прокопенко, громадських організацій та пластуни. Нагадаємо, що ексгумація тіла Євгена Коновальця відбулася
11 серпня у Роттердамі (Нідерланди), 13 серпня його урочисто зустріли на українському кордоні у КПП “Ужгород” і звідти доправили до Києва.
14 серпня у Київському Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ Третій армійський корпус віддав військову шану полковнику. До собору домовину з Коновальцем доставили на оригінальному бронеавтомобілі Austin часів Української революції, який відреставрували військовослужбовці корпусу. До нього прикріпили артилерійський лафет (що в українській та європейській традиціях є проявом найвищої пошани до військового) та приєднали тридюймову гармату – оригінальний зразок 1917 року, яка перебувала на озброєнні армії УНР, а саме в дивізії Січових Стрільців під командуванням полковника Коновальця.
16 серпня 2026 року за участі Голови Українського інституту національної пам'яті відбулася Архієрейська заупокійна Божественна літургія та панахида.
Першого голову Організації українських націоналістів Євгена Коновальця тимчасово перепоховали на території Національного військового меморіального кладовища, а згодом він знайде спочинок в Українському національному пантеоні.
«У 1938 році побратими та посестри Коновальця, які зібралися на похороні, поклялися, що тіло полковника буде відправлено на незалежну Україну. Сьогодні минуло 88 років з того часу, і ми виконали обітницю, яку дали побратими полковника. Віднині Євген Коновалець спочиватиме в українській землі. Ми залишаємося його спадкоємцями, продовжуючи боротьбу проти російського окупанта. І наша задача – повернути собі свій спадок, перекинувши місток від подій Української Революції, визвольних змагань до сьогодення», – зазначає Голова УІНП Олександр Алфьоров.
Процес повернення праху Євгена Коновальця реалізовано за ініціативи Президента України спільними зусиллями Офісу Президента України, Верховної Ради України, Українського інституту національної пам'яті, Міністерства закордонних справ, Міністерства у справах ветеранів України та Державної прикордонної служби. «Коновалець говорив про вибір, який постає перед нацією в переломні моменти історії. І сьогодні цей вибір стоїть перед нами так само, як і перед українцями його покоління. Ми можемо дозволити іншим писати нашу історію за нас, або самі стати її творцями. Повернення його праху на рідну землю додає нам сили та наснаги в сьогоднійшній боротьбі у Війні за Незалежність України», – зазначила Перша заступниця Голови Українського інституту Національної пам’яті Юлія Гнатюк.
Памʼятник з могили Євгена Коновальця у Роттердамі перевезено в Україну в село Зашків, де він народився. Місце його поховання на цвинтарі Кросвайк буде меморіалізовано.
Україна повертає не лише тіла своїх героїв. Україна повертає пам'ять, гідність і власну історію. Український інститут національної пам'яті продовжує послідовну спільну роботу з повернення на Батьківщину останків видатних українських державних, військових і політичних діячів.
Пам’яті молодшого сержанта Дмитра Галагана (позивний «Джава»)
Командир відділення вогнеметного взводу, якому назавжди 26 років, воював в ООС і звільняв Херсон
Дмитро Галаган народився 1 квітня 1997 року в Києві. В школі цікавився військовою історією та технікою.
Після школи здобув фах механіка у Київському коледжі морського та річкового флоту. Після цього служив строкову, а згодом контрактну службу в 36-ї окремій бригаді морської піхоти. Виконув бойові завдання в ООС на Маріупольському напрямку.
З початком повномасштабного вторгнення воював на Херсонщині. Брав участь у визволенні міста. Нагороджений Золотим Хрестом.
З літа 2023 року виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 15 червня під час виконання спеціального завдання в районі села Приютне Запорізької області.
Поховали Дмитра 22 червня у селі Кобижча Чернігівської області, де минуло його дитинство.
Вічна слава, пам’ять і подяка Дмитрові за доблесть і відвагу!
Фото: Укрінформ, Бобровицька міська рада, Меморіал, Фейсбук Ігоря Ярмоленка
Джерела: Бобровицька міська рада, Платформа пам’яті «Меморіал», сторінки у Фейсбуці Ігоря Ярмоленка і Людмили Самоткан
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті танкіста, Героя України Павла Лисиці (позивний «Барон»)
Поранений, врятував екіпаж ціною власного життя
Павло Лисиця народився на Вінниччині, у селі Ходаки Барського району.
Після школи отримав фах тракториста та почав працювати у Ялтушківській дослідно-селекційній станції. В середині 1990-х проходив строкову службу на флоті. Пізніше працював трактористом у фермерському господарстві.
До лав Сил оборони чоловік долучився у 50 - у березні 2023 року. Служив у 14-й бригаді НГУ «Червона калина». Пройшов навчання на Івано-Франківщині. Солдат Лисиця був водієм відділення важких машин взводу МТЗ танкової роти мав позивний «Барон». Він воював на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Загинув в танковому бою 19 вересня 2024 року. Танк Лисиці було підбито, чоловік дав команду екіпажу відступити, в сам відстрілювався до останніх набоїв, прикриваючи відступ.
Похований 26 вересня 2024 року в рідному селі Ходаки. У 2025 році посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна шана Герою!
Фото: з родинного архіву, НГУ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті солдата Романа Коновала (позивний «Кіпіш»)
Із юності знав, що його покликання – захищати Україну.
Роман народився 27 червня 1996 року в Обухові на Київщині. Після школи, здобув фах автослюсаря.
Служив в 59-й окремій механізованій бригади та 11 окремому мотопіхотному батальйоні "Київська Русь". Воював у 2014-2015 роках на Донеччині. Після початку повномасштабного російського вторгнення Роман знову став на захист України. Боронив державу на Миколаївському і Харківському напрямках, а згодом виконував бойові завдання знову на Донеччині. 20 лютого 2023 року солдат Роман Коновал загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області. Йому було 26 років. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава і шана Герою!
Фото: з відкритих джерел
Джерело інформації: Обухівська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв підкорити найвищу вершину світ, але поліг у бою за Україну
Олексій народився 22 грудня 2000 року в місті Івано-Франківськ. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. У грудні 2021 року був прийнятий на роботу електромонтером до АТ «Прикарпаттяобленерго». Згодом був переведений на посаду інженера в службі діагностики.
Олексій активно займався східними єдиноборствами, зокрема тхеквондо. Але найбільша його пристрасть була гірські походи. Однією з його заповітних мрій було підкорення найвищої вершини світу – Евересту.
26 лютого 2024 року Олексій добровільно став до лав 3-ї окремої штурмової бригади.
24-річний Олексій Семків загинув 4 серпня 2025 року у стрілецькому бою поблизу села Греківка Сватівського району Луганської області.
Поховали захисника на території меморіального комплексу «Дем’янів Лаз» в Івано-Франківську. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті військовослужбовця Сергія Поповича (позивний «Якут»)
Воїн два з половиною роки вважався зниклим безвісти
Сергій Попович народився 15 червня 1996 року в російському Магадані. Його мама – якутка, а тато – українець.
Дитинство минуло на Житомирщині. Тут хлопець навчався в школі, здобував фах електрика, захоплював риболовлею. На певний час він знову від'їжджав до Якутію. Однак потім повернувся в Україну, де здобув фах зварювальника і пішов на строкову службу на Дніпропетровщині.
Після армії, хлопець працював спершу на підприємстві, однак після погіршення здоров'я - в супермаркеті.
Мобілізований 2023 року. Служив в 115 бригаді ТрО. Воював на Донеччині. Загинув 16 грудня 2023 під час виконання бойового завдання в районі Бахмуту. Довгий час воїн вважався зниклим безвісти, поховати Сергія вдалось лише у 2025 році.
Фото надані Оленою Попович та з Фейсбук-сторінки Радомишльської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
У Рівному й далеко за його межами Віталія знали як надзвичайно талановитого ювеліра, з-під чиїх рук виходили справжні прикраси-шедеври
Він народився 6 січня 1990 року в Рівному. Після школи здобув фах столяра в профтехучилищі. Потім пішов працювати на підприємство, яке виготовляло прикраси з бурштину, де освоїв ювелірну справу. Пізніше відкрив власну ювелірну майстерню.
У грудні 2024 року Віталія мобілізували до лав Збройних сил України. Загинув солдат Царук 22 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Вічна пам’ять і шана героєві!
Фото: Рівненська міськрада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Його поважали побратими, а рідні та друзі цінували за щирість і надійність
Він народився 16 квітня 1990 року в Рівному. Здобув вищу інженерну освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював за фахом на підприємстві "Патар". Активно займався футзалом, грав на позиції воротаря.
У вересні 2025 Дмитра мобілізували до ЗСУ. Загинув при виконанні бойового завдання 29 травня 2026 року під час виконання бойового завдання.
Вічна пам’ять і слава захисникові!
Фото: Рівненська міськрада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті командира екіпажу вертольота Mі-8 Владислава Горбаня
І з перших днів виконував складні бойові завдання, постійно літав у різних регіонах України та практично не мав часу на відпочинок…
Владислав народився 27 квітня 1994 року в селищі Кириківка на Сумщині. Після 9 класу вступив у військовий ліцей, а потім в Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Службу молодий офіцер розпочав у 18-й окремій бригаді армійської авіації в Полтаві.
З перших годин повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання в повітряному просторі. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Загинув 6 березня 2022 року при виконанні бойового завдання в районі Миколаївщини. Його екіпаж знищував ворожу колону техніки, як прямувала на штурм Кривого Рогу, коли потрапив під масований ракетний удар. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та званням Героя України.
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Віталій Воронко народився і виріс в селі Сварицевичі, що на Рівненщині. Закінчив Сварицевицьку школу I-III ступенів.
У 2020 році хлопця призвали на строкову службу. Служив в Ужгороді та мав дві військові спеціальності - артилериста та механіка.
З початком вторгнення, Віталій також взяв участь в бойових діях. Загинув 5 жовтня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гаврилівка Херсонської області.
Поховали Віталія у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
СТОЛІТТЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА ГРИЦЯКА: ЙОГ, ЯКИЙ ПОВСТАВ ПРОТИ ГУЛАГУ
9 серпня минає століття з дня народження відомого українського громадського та військового діяча, організатора Норильського повстання Євгена Грицяка.
Біографія Євгена Грицяка водночас нагадує захоплий пригодницький фільм та історичну драму, яка увібрала в себе більшість тяжб українця в радянській тоталітарній системі.
Євген Грицяк воював проти нацистів в складі радянської армії та був членом молодіжної мережі Організації українських націоналістів. Був популяризатором йоги та організатором Норильського повстання 1953 року – першого масового виступу політв’язнів в ГУЛАГу.
Більше про складну та захопливу долю Євгена Грицяка можна прочитати у великій статті співробітниці УІНП та історикині Лесі Бондарук за посиланням.
У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, що становлять меншість на своїй історичній батьківщині.
Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.
Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.
Але на своїй історичній батьківщині – в окупованому вже 12 років поспіль Криму – представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю.
Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.
За даними Представництва Президента в Автономній Республіці Крим, станом на 27 липня 2026 року відомо про 316 кримських політв’язнів, з них – 169 кримських татар та 1 караїм.
Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.
Віктор Бриткару народився 15 липня 1993 року в Одеській області, у селі Любашівка.
Після школи планував піти в морську сферу, однак війна внесла свої корективи і у 2015 році чоловік підписав контракт з Держприкордослужбою та поїхав в зону АТО, де виконував бойові завдання протягом двох років.
Після контракту, працював в сфері безпеки. Однак з початком повномасштабного вторгнення повернувся до Сил оборони України.
Спершу служив в Одеському прикордонному загоні, однак згодом освоїв фах оператора БПЛА та перевівся до спецпідрозділу ДПСУ "Фенікс". Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 9 липня 2025 року внаслідок удару FPV-дрон на Донеччині. Похований у селі Вишневе на Одещині. Посмертно нагороджений медаллю "За військову службу Україні".
Вічна слава і шана Захиснику!
Джерела інформації і фото: Державна прикордонна служба України, Книга пам’яті органів системи МВС, Любашівська громада, Вільне радіо
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
7 серпня Голова Українського інституту національної пам'яті провів засідання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
На виконання домовленостей, досягнутих Українсько-польською Робочою групою з питань національної пам’яті, Комісія погодила проведення ексгумаційних досліджень на території колишнього села Гута Пеняцька (нині – у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області).
Також, у межах заходів зі збереження місць пам’яті польського народу в Україні, погоджено проведення ексгумаційних досліджень поховань осіб, які загинули або зникли безвісти в роки Другої світової війни на території села Угли Сарненської міської громади Сарненського району Рівненської області.
Окремим рішенням Комісія підтримала надання дозволу на відбір зразків генетичного матеріалу (ДНК) з останків, похованих у 1992–2015 .оках на кладовищі колишнього села Острівки (нині – у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області).
Також погоджено проведення ексгумаційних досліджень:
▫️ на території Меморіалу радянських воїнів у селищі Млинів Дубенського району Рівненської області;
▫️ поховань жертв Другої світової війни на території селища Бородянка Бучанського району Київської області;
▫️ останків радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду в місті Кременець Тернопільської області;
▫️ останків радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду в місті Володимир Волинської області.
Нагадаємо, що після набрання чинності Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» Український інститут національної пам’яті забезпечує організаційний, інформаційний та матеріально-технічний супровід діяльності Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
