Історія та пам'ять

Пам’яті Героя України В’ячеслава Шимчука (позивний «Дід»)

Був чуйною людиною, завжди знаходила змогу подбати про інших.

В’ячеслав Шимчук народився 11 листопада 1973 року в Харкові. Здобував освіту в харківській школі №73.

До війни він був майстром спорту України зі спортивного орієнтування та рогейну, входив до національної збірної команди і неодноразово представляв Харківщину й Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях.

З початком широкомасштабного вторгнення В’ячеслав відразу звернувся до ТЦК, а коли отримав відмову через вік став волонтерити і пройшов курси тактичної медицини. Невдовзі ж долучився до лав «Хартії», яка була тоді добровольчим формуванням.

Служив розвідником, воював у Стельмахівці на Луганщині, брав участь у найважчих боях за Бахмут, а згодом тримав оборону в Серебрянському лісі й на північних рубежах рідної Харківщини.

Загинув 26 липня 2024 року поблизу села Липці, в бою з ворожою розвідувально-диверсійною групою. Посмертно нагороджений званням Героя України.

Фото: 13 бригада НГУ «Хартія», Спортивний комітет України, меморіальний проєкт «Янголи спорту», Радіо Хартія, Харківська міська рада

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

ЗАКОН, ЯКИЙ ЗНИЩИВ МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІ

7 серпня 1932 року ухвалено постанову Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий у народі як закон «про п’ять колосків».

Сумнозвісний закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне вбивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.

Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом. Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.

Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон, якого цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.

Більше про сумнозвісний закон можна прочитати в нашій рубриці «Історичний календар» за посиланням.

ЗАВЕРШИЛИСЯ ЕКСГУМАЦІЙНІ РОБОТИ У ОСТРІВКАХ ТА ВОЛІ ОСТРОВЕЦЬКІЙ 

На території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) фахівці ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» спільно з польськими колегами – співробітниками  Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету завершили ексгумацію останків жителів вказаних сіл, які трагічно загинули у серпні 1943 року.

У процесі ексгумаційних досліджень на території колишнього села Воля Островецька було знайдено останки 48 осіб, а на території колишнього села Острівки було знайдено останки 6 осіб. Один останок був ексгумований на території села Острівки, біля кладовища навпроти меморіалу, проте період в який було здійснено захоронення, ще встановлюють. Серед останків ексгумовано чоловіків, жінок та дітей. Під час робіт здійснено відбір зразків для аналізу ДНК. 
Останки перепоховають на кладовищі колишнього села Острівки.

Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортації та політичних репресій «Доля».

Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» було надано рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова. 

Нагадаємо, що після набрання чинності Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» та внесення відповідних змін до Положення, Український інститут національної пам’яті наділено провідною роллю щодо ексгумаційних досліджень, у тому числі щодо забезпечення функціонування вказаної комісії та реалізації ухвалених нею рішень. 

Пам'яті молодшого лейтенанта, пластуна Андрія Марківа (позивний «Маркіз»)

Був вірним Богові та Україні 

Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківській області в родині військовослужбовців.

Після школи освоїв фах механіка, згодом здобув вищу освіту фахівця з транспортних технології в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

Важливою віхою в житті чоловіка був Пласт. З 2008 року він пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня ім. Северина Наливайка у Надвірній. Активно допомагав з вихованням молодших товаришів, проводив табори для молоді.

У 2014 році Андрій брав участь в Революції гідності. За рік пішов на строкову службу в Нацгвардію. Згодом підписав контракт, пройшов офіцерський вишкіл та став служити у елітному спецпідрозділі "Омега". В його складі брав участь в АТО та ООС.

Після звільнення у запас Андрій працював на СТО, будував цивільне життя, одружився. У 2020-му в родині народилася донька.  

З початком повномасштабного вторгнення повернувся в рідний підрозділ. Бойовий шлях Андрія пролягав через найгарячіші точки: Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок.

12 січня 2026 року молодший лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Покровської громади на Донеччині.

Похований на Алеї Слави у рідній Надвірній. Посмертно присвоєно звання Героя України.

Вічна шана Герою! 
 
За матеріалами: Історія Пласту, Експрес  

Джерела: сторінки у Фейсбуці Світлани Онищук, Анни Мурал, онлайн-меморіалу «Книга Героїв» 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

МИТЕЦЬ, ЩО ВДЯГНУВ РОК-ІКОН У ВИШИВАНКИ

Цього дня минає 98 років з дня народження відомого американського художника українського походження Енді Воргола. Людина, як стала культовим митцем напрямку поп-арт, змінила уявлення про рекламу та створила явище інфлюєнсерства. 

У нашому матеріалі розповідаємо про буремне життя, творчі вершини та українську ідентичність Енді Воргола

Пам’яті штурмовика з Австралії Брока Тенанта Грінвуда

Він приїхав захищати Україну, хоча у нього немає тут жодних коренів. 

Брок Грінвуд народився в місті Харві-Бей, штат Квінсленд, Австралія.

У березні 2023 року Брок приєднався до лав ЗСУ. Служив у Другому Інтернаціональному Легіоні оборони України. Згодом очолив штурмову  розвідувальну групу Міжнародного легіону ГУР МО «Thorne Group». В своїй службі спеціалізувався на розвідувальних та диверсійних операціях.

Під час війни Брок почав писати книгу. Маючи хист до графічного дизайну, самостійно створював шеврони, логотипи та елементи мерчу для «Thorne Group».

Брок загинув під артилерійським вогнем 5 липня 2024 року у Серебрянських лісах, біля міста Кремінна, що на Луганщині. Він останнім виходив з позицій, щоб зберегти особовий склад. Прах Брока поховали 24 серпня 2024 року в рідній Австралії.

Слава Герою! 

Ірина Дружук  

Фото зі сторінки Софії Николайчук та голови Івано-Франківської ОДА Світлани Онищук

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

УКРАЇНСЬКИЙ РЄПІН

Cправжнє ім’я великого художника мало би бути Ілля Юхимович Ріпин, бо походив він з роду славного козака Ріпи. Як і Тарас Шевченко та багато інших українців, закинутих долею до Петербурга та інші куточки чужини, він до останнього мріяв повернутися «в солодку, веселу Україну».
Народився Ілля Рєпін 5 серпня (24 липня за старим стилем) 1844 року на Слобожанщині, в слободі Осинівка біля Чугуєва. Батько був із відставних солдатів, торгував кіньми. До 20 років художник жив у Чугуєві і дуже любив ці місця. Навіть парк у його садибі «Пенати» у Фінляндії, де його поховали, називався Чугуївська гірка.

Україна завжди посідала особливе місце в творчості Рєпіна. Серед найвідоміших його картин – такі шедеври як «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці», «Гайдамака», «Чорноморська вольниця», «Солоха і дяк» та інші. Крім того він ілюстрував твори Миколи Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» та книги відомого дослідника історії козаччини Дмитра Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу». Остання картина, над якою працював художник, маючи неробочу праву руку, називалася «Гопак».

Живучи на чужині, Рєпін підтримував молодих талановитих українських митців, які вчилися в Петербурзькій академії мистецтв. Також він допомагав Спілці образотворчих мистецтв імені Верещагіна в Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Його учнями були українські художники Фотій Красицький (онук Тараса Шевченка), Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко та інші.

Росія намагалася одноосібно привласнити творчу спадщину Рєпіна. Але історична справедливість бере гору. На початку 2023 року один з найбільш відвідуваних музеїв світу – Музей Метрополітен у Нью-Йорку – визнав Іллю Рєпіна українським художником. У через рік приналежність художника до України підтвердив провідний фінський музей «Атенеум».

Тож варто сьогодні згадати великого українця добрим словом. Рубрика «Історичний календар» розмістила про нього розгорнутий матеріал.

А ми пропонуємо вам ще раз подивитися на Україну очима Іллі Юхимовича.