Історія та пам'ять

НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СЕЛА ГУТА ПЕНЯЦЬКА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОЧАЛИСЬ ПОШУКОВІ РОБОТИ

З 8 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) проводитимуть пошукові дослідження з метою виявлення останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року. Роботи триватимуть до 19 червня 2026 року.
Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій.

Дозвіл польській стороні на проведення пошукових робіт у 2025 році було надано Міністерством культури України ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності». В експедиції візьмуть участь також польські фахівці – співробітники Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Пошукові роботи відбуватимуться згідно з домовленостями, досягнутими за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, та домовленостей президентів обох країн.

Трагічні сторінки спільної історії обох народів ХХ століття залишаються чутливими для поляків та українців. Водночас послідовний і відповідальний діалог у цих питаннях є запорукою гідного вшанування пам’яті жертв.

Нагадаємо, що Гута Пеняцька – колишнє село на Львівщині, відоме ще з XVIII століття. Впродовж 1920-30-х рр. воно належало до Бродівського повіту Тернопільського воєводства Польської Республіки. У цей час у селі компактно проживали представники польського етносу.

28 лютого 1944 року Гута Пеняцька зазнала збройного нападу. За даними архівних джерел, напад на село здійснив підрозділ німецької поліції. Значна частина мешканців Гути Пеняцької трагічно загинула, а саме село було спалено. Точна кількість мешканців, які стали жертвами трагедії у лютому 1944 року, невідома. Після руйнування Гута Пеняцька не була відновлена.

Пам’яті стрільця, сапера Вадима Дзюби (позивний «Фермер»)

Одного разу сорок дві доби провів на позиції.

Із початку широкомасштабної російської навали Вадим Дзюба разом із батьком охороняв спокій рідного села. 

Згодом долучився до загону Миронівського ДФТГ, а наприкінці грудня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. 

Пройшов підготовку на Житомирщині. Взяв позивний «Фермер» та у складі 81-ї бригади вирушив боронити Донецький напрямок.

Служив у підрозділах десантно-штурмових військ на посадах кулеметника, стрільця-помічника гранатометника. Був поранений.

Життя Вадима Дзюби обірвалося 29 червня 2024 року під час бойового завдання неподалік Новомихайлівки Донецької області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Честь і вдячність Герою!

Ніна Гербич

Фото з особистого архіву Вадима Дзюби

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Презентація книги Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.»

Запрошуємо на презентацію видання відомого українського історика, києвознавця, журналіста, завідувача сектору Національного музею історії України та дослідника національно-визвольного руху ХХ століття Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр. Олександр Кучерук».
Книгу підготовлено на вшанування пам’яті Симона Петлюри до 100-х роковин від дня його загибелі та видано за підтримки Українського інституту національної пам'яті.

Коли: 12 червня 2026 року, 15:00

Де: Національний музей історії України, простір виставки «Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри».

Під час презентації книги-путівника, яка поєднує історичне дослідження та міський маршрут, учасники матимуть нагоду відкрити для себе Київ доби Симона Петлюри та дізнатися, які будівлі й локації в історичному центрі столиці пов’язані з його життям і діяльністю. Видання сполучає архівні дослідження з описом історичних подій, повертаючи Симона Петлюру в топографію українського Києва доби Української революції 1917–1921 років.
Видання адресоване всім, хто цікавиться історією Києва та Української революції, життям і діяльністю Симона Петлюри.

Спікери:

▪️Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам’яті;

▪️Олександр Кучерук, автор та редактор книги «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.», завідувач відділу Національного музею історії України;

▪️Олена Земляна, Генеральна директорка Національного музею історії України;

▪️Ігор Гирич, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства;

▪️Юрій Шаповал, професор, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.

Модератор: Наталя Позняк-Хоменко, співробітниця Українського інституту національної пам’яті

Вхід вільний за реєстрацією за посиланням.

Пам’яті кулеметника Олега Муляра (позивний «Тор»)

Пишався, що був «Едельвейсом»

Олег народився у Софіївці на Вінниччині. Після школи навчався на вчителя географії у Вінницькому педагогічному університеті. Здобувши магістерську ступінь, став керівником Вінницької станції юних натуралістів.

Згодом вид діяльності Олегу довелося змінити і понад десять років він працював супервайзером. А у 2023 році обійняв посаду керівника відділу збуту.

Олег був громадянином з активною життєвою позицією: брав участь в Помаранчевій революції та Революції гідності. Тому не дивно, що у січні 2023 року чоловік добровільно долучився до Сил оборони України.

Вишкіл пройшов в в Королівській академії сухопутних військ в іспанському місті Толедо. Після чого розпочав службу кулеметником в 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Виконував бойові задачі у районах Білогорівки, Берестового та Спірного на Донеччині.

Загинув при виконанні бойового завдання в районі Спірного на Бахмутському напрямку 21 квітня 2024 року. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Честь Герою!

Фото з родинного архіву, соцмереж та Барської міської ради

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті старшого солдата Віктора Маслова

Загинув від кулі снайпера

Віктор Маслов народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області.

Після школи здобув фах слюсаря в місцевому профтехучилищі. Після цього служив строкову службу в радянській армії. Як снайпер-розвідник виконував бойові завдання в складі радянського контингенту в Афганістані.

Після повернення з Афганської війни, працював за фахом.

З початком російсько-української війни, добровільно пішов на службу. Воював, як розвідник-гранатометник в 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Воював в районі Торецька та Авдіївки.

Загинув у листопаді 2018 року під час боїв за Авдіївку. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Фото: Цензор.НЕТ

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам'яті Героя України, молодшого сержанта Олександра Тимченка

Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога

Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС.

За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині.

26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника.

Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю.

Честь і шана
Захисникові!

Тетяна Тиндик

Фото з сайту АрміяInform та
Фейсбук-сторінки ЗміївLive

За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті старшого солдата Олександра Васюка

Один день не дожив до свого 51-річчя

Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року. На службу пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді.

19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня.

Євген Проворний

Фото з родинного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

РОСІЯ ЛАМАЄ ДОЛІ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ: ШІСТЬ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ

4 червня - Міжнародний день дітей-жертв агресії, а також День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Росія з 2014 року ламає долі та забирає життя українських дітей. Цей злочин є одним із найтяжчих та наймерзенніших злочинів рашистів в Україні.

Спеціально до цих пам’ятних днів кінокритик Ігор Кромф підготував добірку української документалістики, яка розповідає про дітей, чиє життя змінила війна.

Пам’яті молодшого лейтенанта Володимира Салюка (позивний «Яструб»)

Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї

Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі.

З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами.

З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля.

Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.

Вічна пам’ять Герою!

Діана Горбачук

Фото надані дружиною

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ДЕНЬ, КОЛИ МОСКВА ЗГОРІЛА ВСЯ…

3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву.

Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму.

Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла.

Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський.

Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі.

Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину.

За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.

Пам’яті лейтенанта Олексія Лисенка

Пройшов гарячі точки АТО

Олексій народився 26 жовтня 1992 в селищі Петрове Кіровоградської області.

З дитинства захоплювався музикою, грав на баяні. Був учасником телешоу "Битва хорів" та "Україна має талант".

У 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за фахов інженера залізничного транспорту. Під час навчання отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.

У 2015 році мобілізований до 93-ї окремої механізованої бригади. Служив в групі інженерного забезпечення, яке займалось підготовкою кадрів для бойових частин, а також будівництвом фортифікацій.

Згодом направлений в зону бойових дій. Виконував завдання в Мар'їнці та Пісках.

Загинув під час виконання бойових завдань від підриву на міні у 2016 році.

Олексій Лисенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно).

Честь Герою!

Фото: Трудова слава

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ГОЛОВА УІНП ВЗЯВ УЧАСТЬ У ВШАНУВАННІ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР

31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року.

Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі.

В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році.

Довідково:
Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької.
Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені.

Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів.

У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар».

Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».