Історія та пам'ять

Пам’яті Ростислава Шийка (позивний «Дрогобич»)

Війна не була його покликанням - війна була його обов’язком

Ростислав Шийко, псевдо «Дрогобич», народився 23 липня 1989 року у Львові. Він був активним спортсменом, цікавився футболом, боксом і політикою, а також виявляв нетерпимість до всього російського ще з дитинства. У 16 років став лідером фанатської групи «Banderstadt ultras» львівських «Карпат».

Після школи Ростислав вступив до Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки. Був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. У 2015 році став бійцем «Азову» та брав участь в АТО. Після повернення одружився та став батьком двох доньок. Водночас він активно займався історією, створивши блог «Військова історія» та згодом став експертом на 24 каналі.

У 2020 році Ростислав приєднався до територіальної оборони та підписав контракт зі 103-ю бригадою. Після початку повномасштабної війни він прагнув потрапити на передову, бо відчував обов’язок захищати країну.

15 жовтня 2022 року Ростислав загинув від вибуху протитанкової міни на Луганщині. Посмертно, 8 листопада 2023 року, він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У нього залишились батьки, дружина та дві маленькі доньки.

Вічна памʼять та слава Герою!

Фото автора, ФК «Карпати», «Трибуна Героїв», «Шпальта»

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті чемпіона України, воїна Олексія Хабарова

Його головними якостями на фронті були точність і витримка, що роками "відшліфовував" на стрілецьких рубежах

Олексій Хабаров — майстер спорту України міжнародного класу зі стрільби з гвинтівки, багаторазовий чемпіон та призер чемпіонатів України та міжнародних змагань, член національної збірної України.

Він неодноразово посідав найвищі сходинки п’єдесталів на чемпіонатах і Кубках України, здобував медалі на міжнародних турнірах, зокрема срібло на міжнародному турнірі в Румунії у листопаді 2024 року в міксті зі стрільби з гвинтівки. Олексій також заснував стрілецький клуб «Фенікс» у Горішніх Плавнях, де виховував молодих спортсменів, які ставали призерами чемпіонатів України.

У серпні 2023 року Олексій приєднався до Сил оборони України, став снайпером і виконував бойові завдання на лінії зіткнення. Точність, яку він розвивав у спорті, стала важливою на фронті. Він також рятував життя побратимів, зокрема, під час бойового завдання збив ворожий FPV-дрон, чим врятував життя веслувальнику Андрію Михайлову.

Олексій загинув у серпні 2025 року на Покровському напрямку під час бою з переважаючими силами ворога. Йому назавжди 31 рік. Справу стрілецького клубу в Горішніх Плавнях перейняв його брат.

Честь Герою!

Фото з особистого архіву Світлани Бойкової

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

ФІЛОСОФ СЕРЦЯ: 200 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАМФІЛА ЮРКЕВИЧА

Сьогодні відзначаємо 200 років з дня народження видатного українського філософа та продовжувача ідей Григорія Сковороди - Памфіла Юркевича.
Про видатного українського мислителя та його філософію серця розповідаємо в нашому дописі.

Пам'яті старшого лейтенанта поліції Василя Паньківа

Молодий слідчий став третім чоловіком у родині, який боронив Україну

Василь народився 14 січня 1997 року в Бережанах, на Тернопільщині. З дитинства захоплювався спортом, а у старших класах почав займатися пауерліфтингом, здобуваючи нагороди. Після закінчення школи вступив до Національної академії внутрішніх справ і працював у поліції.

У 2024 році, після початку повномасштабної війни, Василь вирішив приєднатися до армії, ставши оператором дронів у 414-й бригаді безпілотних систем "Птахи Мадяра". Його завдання включали аеророзвідку та коригування вогню артилерії.

23 квітня 2024 року Василь загинув під час бойового завдання на Донеччині, потрапивши під ворожий удар дронів. Колеги попрощалися з ним у Тернополі, а поховали на кладовищі села Рай.

Посмертно Василь отримав орден "За мужність" III ступеня і звання "Почесний громадянин міста Бережани". Рідні подали петицію на присвоєння звання Героя України.

Василь залишився у пам'яті родини та побратимів як самовідданий захисник, який віддав своє життя за Україну. У нього залишилися батьки, сестри Ольга і Тетяна, брат Остап.

Світла пам’ять і честь Герою!

Фото з сімейного архіву та Нацполіції

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті художника-кераміста, добровольця Віталія Киркач-Антоненка (позивний «Красивий»)

Пішов боронити країну у перший день повномасштабного вторгнення, хоча мав «білий квиток»

2 лютого 2026 року в Києві відбулося перепоховання солдата Віталія Киркач-Антоненка, який загинув у листопаді 2022 року та був похований у Слов’янську. Тепер його дружина Наталя та донька Віталіна зможуть регулярно відвідувати його могилу.

Віталій народився 15 лютого 1987 року в Слов'янську, навчався в Донецькому національному університеті і активно долучався до патріотичного руху. Після початку війни він зголосився до армії, ставши стрільцем ЗСУ. Віталій загинув 9 листопада 2022 року під Сватовим.

Віталій був справжнім патріотом та героєм для України. Його смерть залишила важкий біль у серцях рідних, але його донька Віталіна, народжена вже після його загибелі, стала великим джерелом підтримки для дружини Наталі.

Наталя організувала перепоховання Віталія в Києві через наближення фронту до Слов’янська. Могилу ексгумували і з усіма військовими почестями перенесли на Совське цвинтар. Це було важким, але правильним рішенням. Тепер родина зможе відвідувати Віталія на новому місці спочинку, і Наталя зможе привести доньку, яка так схожа на батька.

Пам'ять Захисникові!

Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Киркач-Антоненко, Фейсбук-сторінка Nataliya Kyrkach-Antonenko

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Памʼяті журналістки Укрінформу Тетяни Кулик

Вона жила телебаченням, вірила в силу людей і розповідала історії незламних українців

Минає рік від трагедії, коли російський дрон забрав життя журналістки Тетяни Кулик та її чоловіка, хірурга Павла Іванчова. Близькі, друзі та колеги досі не можуть повірити в її смерть. Тетяна була яскравою особистістю з неповторним почуттям гумору та пристрастю до професії.

Вона почала кар’єру літературною редакторкою і стала ведучою на «Центральному каналі», а пізніше працювала на Суспільному та створювала глибокі інтерв'ю. Після того, як вона познайомилася з Павлом Іванчовим на своєму шоу, їх звела доля.
У 2024 році, вже працюючи в Укрінформі, Тетяна створила програму «Нація непереможних», де висвітлювала героїв України. Її віра в перемогу України та сильні люди, з якими вона працювала, залишаться в пам'яті всіх.

Тетяна була членкинею Національної спілки журналістів України. Вона стала 98-ою медійницею, загиблою внаслідок війни. Поховали Тетяну та Павла на Байковому кладовищі. У Тетяни залишилася донька Ліза.

Вічна памʼять!

Фото: Ілля Русачков/ Укрінформ, зі сторінки Тетяни Кулик у Фейсбуці

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ З НАГОДИ 155-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ ЇЇ НАРОДЖЕННЯ

Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров та працівники інституту вшанували пам'ять Лесі України – Лариси Петрівни Косач, видатної української поетеси, драматургині, перекладачки та громадської діячки.

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в родині інтелігентів і зростала в середовищі, тісно пов’язаному з українським культурним рухом. Попри тяжку хворобу, вона здобула ґрунтовну освіту, володіла кількома іноземними мовами та активно перекладала європейську літературу українською.

Її творчість стала важливим етапом розвитку української модерної літератури. У своїх творах вона осмислювала теми свободи, боротьби, національної гідності, історичної пам’яті та внутрішньої сили людини. Її інтелектуальна глибина та принципова громадянська позиція мали значний вплив на формування української культурної традиції. Вона довела, що попри тяжку хворобу та виклики, можна залишитися справжньою людиною та сильною особистістю.

Олександр Алфьоров підкреслив: “Леся Українка належить до грона видатних діячів України, які були будителями нашої нації, нашого народу в час імперських воєн, коли ми були підперті багнетами, коли наша мова знищувалася. Вічна пам'ять, Слава Україні!”

Вшанування пам’яті Лесі Українки є частиною системної роботи зі збереження історичної пам’яті та популяризації української культурної спадщини.

Пам'яті льотчика-винищувача, Героя України Олександра Оксанченка

Сьогодні, 25 лютого, четверта річниця загибелі льотчика-винищувача, прообраз якого став основою легенди про "Привида Києва"

25 лютого 2022-го, на другий день повномасштабного вторгнення, льотчик 1-го класу полковник Олександр Оксанченко здійснював один бойовий виліт за іншим, захищаючи Україну й мирних людей. Він виконав свій обов’язок ціною життя.

Напередодні річниці загибелі спогадами поділилися дружина, доньки, побратими й близькі. Вдова Світлана згадує їхню “кінематографічну” зустріч і те, як чоловік був для неї опорою. Доньки Ганна й Анастасія кажуть: якби кожна дитина мала такого тата, світ був би значно щасливішим – мудрого, доброго, з тонким гумором і безмежною повагою до людей.

Учень “Fluffy” називає Оксанченка своїм улюбленим інструктором на Су-27, який “поставив на крило” й залишив на фото слова-оберіг: “Разом назавжди”.

Побратими наголошують: він виховав покоління українських пілотів, був еталоном професіоналізму й принциповості, а його поради й нині допомагають знаходити “правильний курс”. Командир бригади Олександр Мостовий розповідає про годинник із Гербом України, подарований у 2016-му, який був на руці Героя в останньому бою і тепер знову цокає — як символ живої пам’яті.

Друзі родини згадують Олександра Яковича як теплу, надійну людину з гітарою, риболовлею та любов’ю до своїх дівчат. Американський колега-пілот підкреслює: його наставництва й присутності бракуватиме всій спільноті винищувачів, а спадщина житиме в кожному майбутньому польоті.

Авторка тексту згадує, як у ніч з 24 на 25 лютого написала йому: “Ви живі?”, а згодом дізналася, що він загинув, прикривши небо над столицею. У 2022-му на RIAT у Великій Британії вшанували його пам’ять композицією з фото та українським прапором. Минуло чотири роки, але ім’я Олександра Оксанченка залишається символом мужності й честі – небесного захисника України.

Вічна пам’ять!

Фото автора та надане Ганною Оксанченко-Строїн

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті старшого солдата «Азова» Марини Алексюк (позивний «Марина»)

До останнього підтримувала цивільних на «Азовсталі»

Марина народилася 3 вересня 1978 року на Донеччині. Працювала майстром озеленення в Маріуполі. У 2015 році підписала контракт із полком «Азов», служила майстром ремонтної майстерні та діловодом тилу. Там зустріла своє кохання – Миколу.

Марина була творчою, любила малювати, шити, гончарство, мріяла про будинок і власну майстерню. У листопаді 2021 року її контракт завершився, але вона залишилася в підрозділі.

Під час оборони Маріуполя перебувала на «Азовсталі», допомагала цивільним і побратимам. Востаннє вийшла на зв’язок 8 травня 2022 року. Того ж дня загинула в пожежі на комбінаті, захищаючи місто.

Старшого солдата Марину Алексюк посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У неї залишилися чоловік, троє дітей, сестра і двоє братів.

Вічна пам’ять Захисниці!

Фото: NV, Український часопис

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

23 лютого відзначаємо 125 років з дня народження видатного українського військовика та художника Леоніда Перфецького.

Учасник Української революції 1917-1921 років та Другої світової війни, один з головних художників-баталістів Перших визвольних змагань та автор першого коміксу про УПА.

Про все це розповідаємо у нашій каруселі.