Історія та пам'ять

ЄВГЕН СВЕРСТЮК: ВОЇН НА ПОЛІ ЧЕСТІ

Сьогодні ми згадуємо Євгена Сверстюка – одного із символів українського дисидентського руху, літературознавця, перекладача, есеїста, поета, філософа, в’язня совєцького режиму, громадського і релігійного діяча.

Він народився 13 грудня 1928 року в невеличкому селі Сільце на Волині. Був найменшою, п’ятою дитиною в родині.

Його життєвий шлях – приклад внутрішньої свободи, відповідальності та незламності перед тиском тоталітарної системи.

Пропонуємо вашій увазі шість влучних цитат Євгена Сверстюка – думок, які й сьогодні звучать напрочуд актуально. 🇺🇦

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Євген Маланюк називав його «людиною із шовку і сталі». Він і справді поєднував м’яку натуру та принциповість, якщо це стосувалося питань України й боротьби.

135 років тому, 12 грудня 1890 року, в селі Воля Якубова на Львівщині народився Андрій Мельник, організатор формації Січових стрільців у Києві, один із організаторів УВО, права рука Євгена Коновальця і голова Проводу ОУН після його загибелі.

Взагалі він любив ліс і мріяв бути лісівником. З великими перервами на війну і боротьбу він таки закінчив Університет природних ресурсів і природничих наук у Відні та деякий час працював як інспектор лісів Греко-католицької митрополії у Львові при Андрею Шептицькому.

Але задля України він готовий був на все. У 1914 році, попри проблеми зі здоров'ям і офіційне звільнення від військової служби, добровольцем записався до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею, брав участь в боях на горі Пікуй та Маківка, у походах з Карпат на Поділля. Став одним із фундаторів Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, який згодом став полком, а далі – дивізією й корпусом. У 1919-му очолював штаб Дієвої Армії УНР.

Пройшов російський полон, польські тюрми та концтабір Заксенгаузен. Познайомившись у 1916-му, в таборі для військовополонених під Царициним, із Євгеном Коновальцем, на все життя лишився його вірним соратником і побратимом.

Обоє вони стояли біля витоків УВО та створення ОУН, а в 1938-му, після загибелі Євгена Коновальця, Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів. Навіть одружилися вони з рідними сестрами, Ольгою та Софією Федак.

Саме Андрій Мельник був організатором засилання у часи німецької окупації у великі міста України «похідних груп» для розгортання пропагандистської роботи, керував діяльністю ОУН на українських землях. Після розколу в ОУН очолив більш помірковану її частину. А після війни присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил і створення Світового конгресу українців, що вдалося реалізувати вже після його смерті.

Більш детально про життя і боротьбу Андрія Мельника читайте за посиланням у нашій рубриці «Історичний календар».

11 грудня вшановуємо пам'ять євреїв Криму та кримчаків, які стали жертвами геноцидної політики Третього Райху.

Цього дня у 1941 році нацисти розпочали масові розстріли кримських євреїв і кримчаків під Сімферополем.

Розповідаємо про ці трагічні події в каруселі.

В ЗСУ ПРОДОВЖУЮТЬ АРТИЛЕРІЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ ЧАСІВ УНР

Президент України Володимир Зеленський присвоїв 48-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ почесне найменування імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського. Це рішення несе в собі не лише історичну пам'ять, але й символізує глибокі польсько-українські зв'язки, що особливо актуально в контексті сучасного стратегічного партнерства двох країн.

Історія набуває особливого значення через долю родини Чижевських. Онук легендарного українського полковника – Роберт Чижевський – сьогодні очолює Польський інститут в Україні, будучи офіційним представником культурно-освітньої дипломатії Польщі. Упродовж десятиліть Роберт присвятив себе зміцненню демократії на пострадянському просторі, очолюючи фундацію «Свобода і демократія» та підтримуючи культурні зв'язки поляків за кордоном.

Григорій Чижевський (1886 р.н.) був не просто військовим – він стояв біля витоків української артилерії, був міністром внутрішніх справ УНР у 1919 році, учасником Другого Зимового Походу. Його нащадок продовжує справу діда іншими засобами – через культуру, освіту та дипломатію, зміцнюючи той самий ідеал незалежності України, за який боровся його дід понад сто років тому.

48-а бригада, створена у 2023 році, вже встигла відзначитися на п'яти ключових напрямках фронту. Те, що вона носить ім'я Чижевського, чий онук сьогодні представляє Польщу в Україні, – це потужний символ того, як історична боротьба за незалежність об'єднує покоління та нації.

УКРАЇНА, ВИРІЗЬБЛЕНА В ЛІНІЇ

🎨 Стефанія Ґебус-Баранецька – українська художниця-графік, членкиня Спілки художників України, заслужена художниця УРСР. Життя мисткині нерозривно пов’язане зі Львовом і українською графічною традицією. Вона навчалася у школі Олекси Новаківського, опановувала фах у Львівській політехніці, викладала графіку та шрифти й стала однією з найпомітніших художниць свого часу.

🖼 Серед її відомих робіт:
•⁠ ⁠«Вівчар» (1935)
•⁠ ⁠«Праля» (1935)
•⁠ ⁠«Народні танці» (1937)
•⁠ ⁠«Бандурист» (1940)
•⁠ ⁠«Колгоспне життя» (1947)
•⁠ ⁠«Косівські гончарі» (1956)
•⁠ ⁠«Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві» (1961)
•⁠ ⁠«Кобзар» (1964)
•⁠ ⁠«Мені тринадцятий минало…» (1964)
•⁠ ⁠«Катерина» (1964)
•⁠ ⁠«Господарі Карпат» (1969–1975)
•⁠ ⁠«Жінка-трудівниця» (1968–1977)

У своїй творчості вона поєднувала традицію з тонким відчуттям лінії й форми. Персональні виставки у Львові та Києві відкривали глядачам світ поетичної графіки.

🏛 Її роботи зберігаються у Львівському національному музеї та Національному художньому музеї в Києві.

👉 Добірку робіт мисткині запрошуємо переглянути у каруселі.