Релігія, навіть найгрубша, вловлює істину, недосяжну для всіх течій нерелігійної думки, навіть “найпесемістичніших”. Вона знає, що формування людських суспільств не відбувається ані саме собою, ані за повелінням людей. Тим-то співвідношення сучасної думки та первісної релігії дуже відмінне від того, що ми звикли уявляти. З одного боку, є фундаментальне нерозуміння, яке стосується насильства і яке ми з релігійною думкою поділяємо. З іншого боку, в релігії є елементи розуміння стосовно того ж насильства, зовсім реальні і нам зовсім недоступні.

Релігія дійсно говорить людям, що їм робити і чого не робити, щоб уникнути повернення руйнівного насильства. Коли люди нехтують ритуалами і переступають заборони, вони буквально провокують трансцендентне насильство знову опуститися в їх середовище, знову стати демонічним спокусником, величезною і нікчемною ставкою, за яку вони один одного знищуватимуть, фізично й духовно, аж до повного самознищення, якщо тільки механізм жертви відпущення ще раз не з’явиться їх рятувати, якщо тільки, інакше кажучи, самовладне насильство, вважаючи “винних” достатньо “покараними”, не зволить повернутися до трансцендентности, відійти саме на ту дистанцію, яка потрібна, щоб наглядати за людьми ззовні і викликати в них боязку пошану, яка приносить їм спасіння.

Нам, легковажним, привілейованим, багатим пестунам, через наше невігластво може видатися, що День Гніву – ілюзія, але це страшна реальність; його справедливість дійсно невтомима, його неупередженість дійсно божественна, оскільки Гнів падає на всіх антагоністів без розбору: він є не що інше, як взаємність, як автоматичне повернення насильства до тих, хто мав нещастя до нього вдатися, уявляючи, що зможе ним керувати. Здається, ніби завдяки великим розмірам і кращій організації західні і сучасні суспільства непідвладні закону автоматичного повернення насильства. Тому вони вважають, що такого закону нема, і ніколи не було. Вони вважають химерою і фантазією ті системи мислення, для яких цей закон – страшна реальність. Системи ці, звичайно, мітологічні, оскільки приписують дію закону силі, яка стоїть поза людиною. Але сам закон абсолютно реальний, автоматичне повернення насильства до його вихідної точки в людських взаємовідносинах – зовсім не фантазія. Якщо ми про нього ще нічого не знаємо, то справа, швидше всього, не в тому, що ми остаточно звільнилися від цього закону, що ми його “подолали”, а в тому, що його дію в сучасному світі надовго відкладено з невідомих нам причин. Саме це сучасна історія, можливо, і починає розкривати.

— Рене Жірар, "Насильство і священне"