"Нора - єдиний шанс для піхоти вижити".

Так каже командир мотопіхотного батальйону 43-ї бригади підполковник Роман Ковальов.

Класичні бліндажі у кілька накатів і траншеї а-ля Перша світова відходять в минуле. Зараз укриття на позиціях будують зовсім по-іншому. Потрібно закопуватися глибоко, але при цьому точково. Тож піхотинці вручну, метр за метром, риють нори, викопують піземні кімнати й тунелі за принципом "чим довше, тим краще".

Специфіка місцевих ґрунтів обумовлює, скільки зусиль та інженерного мислення треба застосувати. Щільну глину і суглинок копати дуже важко - але коли стіни затверділи, конструкція стає дуже міцною. Чорнозем і лес копається легко, але сипеться - його потрібно постійно укріплювати дошками або мішками з піском. Піски та супіски - справжній кошмар, підземні укриття там не встоять без суцільного каркаса.

Окрема історія - як жити в таких укриттях. Для багатьох військових це має психологічні наслідки, а в декого навіть розвиваються фобії.

"Якщо в піхоти на позиціях немає твердого характеру, а небо затягнуте ворожими дронами за несприятливої погоди для роботи наших БпЛА, утримати нору майже нереально. Ті одиниці позицій, які стоять місяцями, попри підриви протитанкових мін, обстріли та штурми, тримаються виключно на межі людських можливостей", - каже підполковник Ковальов.

Читайте або слухайте на аудіо нашу розмову: https://texty.org.ua/articles/118179/chym-dovshe-tym-krashche-yak-pixota-vyzhyvaye-v-norax/