Він брав участь у її викраденні, але вже тоді намагався допомогти їй втекти. Вона його ненавиділа, але була змушена прийняти допомогу.
– Спочатку виходжу я, – попередила Олеся. – На першому поверсі охоронець, дивись, не попадися йому.
– Скажеш, що хлопця в будинок привела. Можу підіграти.
– Через балкон тільки ти заходиш. Нормальні віддають перевагу дверям.
– А хто сказав, що я нормальний?
Олеся не стримала посмішку. Згадалися жарти найкращої подруги, де чітко прозвучало, що їй не потрібен нормальний хлопець. З ним вона засне з нудьги, або ж змусить брати участь у своєму божевіллі.
🤍🤍🤍
– І це ти мені кажеш? Вкравши мою флешку?
– Її ніхто не побачить, – обіцяв Тім.
– Якщо ти не збираєшся нею користуватися, поверни мені її, – Олеся підібгала губи, очі мружилися й благали. – Прошу, – бачила його реакцію і розуміла, що цього недостатньо, він її не послухає. – Що мені зробити, щоб ти повернув мені її та видалив усі копії?
Емоції вибухали в очах Тіма, наповнюючи їх пекучим вогнем. Олеся немов підписала йому дозвіл на все. Він дивився на неї, як на дорогоцінний трофей, як на автомобіль мрії. Коли хлопець почав підходити, вона позадкувала. Відчуваючи за спиною двері, зупинилася.
– Сумніваюся, що ти це можеш, – Тім підійшов впритул.
Він був на пів голови вищим і дихав їй у маківку. Олеся злякано опустила очі, боячись пискнути у відповідь на його дії. Він проводив пальцями по її шиї й отримував задоволення від можливості познущатися з неї. Олеся почувалася маленькою дівчинкою, на яку напав дорослий дядько, а вона не розуміє, що відбувається, і щиро вірить, що це така гра.
Тім витягнув руку з кишені джинсів та уперся долонею в шафу, другою продовжував вимальовувати візерунки на її шкірі. Пальці опускалися нижче, доходили до вирізу халата, а Олеся, немов заморожена, терпіла і не могла дати відсіч. Відчуття схожі на сонний параліч – ні кричати, ні вириватися не виходило, вона просто чекала, коли прокинеться, озирнеться і зрозуміє, що це був сон.
– Пішов геть, інакше я буду кричати, – чітко промовила вона.
Її слова привели Тіма до тями. На подив, він послухався, наче й сам чекав, коли ж його відштовхнуть.
– Бувай, Олесю, – посміхнувся він і зник на балконі.