🩷🩷🩷🩷🩷🩷🩷

– Весело тобі?

– Ще і як! – усміхнувся я. – Ну подумаєш, вигнали з уроку. З ким не буває?

– Зі мною не буває! У мене таке взагалі вперше!

– Радує, Єво, що в тебе зі мною щось уперше, – шепнув я, скорочуючи між нами відстань і нахиляючись ближче до її обличчя.

Вона важко ковтнула, дивлячись мені в очі, а потім зробила пів кроку назад.

– Аби тільки в щоденник про поведінку не написали...

– Заслужено, – знизав плечима я. – Я тобі просто яблуко намалював. У результаті через тебе ми зіпсували два зошити, так ти мене ще й книжкою по голові з усієї дурі стукнула! Здається, у мене мізків поменшало...

– У тебе їх і раніше не було, тож невелика втрата, – сказала Єва й відступила трохи далі.

🩷🩷🩷
– Та я б і сама могла за себе заплатити, – буркнула вона, але все ж забрала їжу й попленталася за мною.

– А може, я кавалер? – сказав я, пережовуючи.

– Ти придурок! – засміялася вона, але одразу ж зітхнула: – Я тепер реально боюся, що в мене проблеми будуть через цю витівку.

– Та не буде жодних проблем. Ну, або Валентинка поставить тобі найвищу оцінку – просто з остраху, що ти її теж книжкою по голові стукнеш.

Нахаба з сусідньої кімнати