Я особисто рада, що існує книга Олександра Пономарьова!

Бо тепер щоразу, як починаю загонятися на тему "Чи не забагато уваги один з оповідачів приділяє зовнішності цієї жінки?" або "А чи не є зображення персонажа-азіата як дещо фемінного прикладом фетишизації азіатів?" — я можу просто згадати, що існує книга Олександра Пономарьова, і трохи розслабити булки 🙏🏻

А потім можна згадати, що вона є просто найяскравішим прикладом того, яку фігню все ще вважають прийнятною українські автори-чоловіки, але далеко не єдиним. І заспокоїтись, бо ера кенселінгу за недотримання повісточки прийде до нас ще не скоро, тут би для початку з печер вилізти.