Підвал Сета

— Я думаю, що підступна жадоба корпоративного світу зроблена з того самого тіста, що й історичні тирани. Різні світи, різні способи, але однакові наміри. Нарощування влади, збагачення, егоїзм ціною всіх, окрім себе. Їхня сила — це пригнічення сумління. Але чи є інший шлях? Саме це запитання ми мусимо ставити.

Кармічне колесо не стільки провернулося, скільки відкотилося назад.

Життя з наслідками дій, учинених раніше знайденого сенсу та досвіду, сильно впливало на будь-що, достатньо схоже на марудність. Неважливо, скільки разів вона поверталася в минуле, додавала припущення чи видобувала деталі; минуле закам’яніло й завжди обіцяло привести її просто туди, де вона наразі стояла на самоті.

— Я роблю фільми з єдиною метою — вловити субкультуру та зрозуміти її. Або чесно розповісти історію. Як ті, хто зі мною говорив, сприймали цей досвід. Я робив фільми лише про те, що мене цікавило. Історії, які мене захопили і які ніхто не розповідав або ж подавали недостатньо добре. Мейнстримні ЗМІ уникають такого чи просто не розуміють. І я не йтиму на компроміс щодо власного бачення правильного підходу для досягнення цілі.

— Зрештою, я маю намір стати медіапровайдером власної роботи. Для конкретної авдиторії. І це ніколи не буде притуплене цензуроване лайно, випущене виконавчими невігласами з їхніми таблицями прибутку та витрат, їхніми фінальними сумами та кар’єрами. Я вже сам фінансую, знімаю та монтую фільми. Наступний бій — це власність над дистрибуцією. Це моя позиція.

Сьогодні всі хочуть висловитися. Світ — це жахливий суд присяжних. Я даю авдиторії відомі факти й ненадійні свідчення інтерв’юйованих. І, коли чесно, я й гадки не мав, яке припущення мені дасть фільм, коли його робив.

Темрява налаштовувала будь-яку уяву на припущення.

Найкращі історії розповідали самі себе й перетворювали початкові передумови на скам’янілості.

Для когось річ була не в грошах.

Убивати легко, щойно втратиш цноту.

— Хіба зараз усе інакше? Люди, Дене, вони зроблять що завгодно... що завгодно заради статусу. Грошей.

Після мільйонів років еволюції ми зароджуємо дурні культи знаменитостей і живимо егоїзм маніяків, доки вони забирають наші гроші, грають нас у дупу, а тоді перерізають нам горлянки.

— Ти надто чутливий для такої роботи. Завжди був.
Кайл не визнав зауваження Дена: він розчув його, підозрював це в собі й неодноразово раніше заперечував.
— Знаєш, в аеропорту, коли ми летіли сюди, я спостерігав за людьми навколо, — лежачи на підлозі, Кайл похитав головою, втупившись у полістиролові плитки стелі. — Так багато з них вважали, що мають глядачів. Вони виступали. Бо всі в наш час вважають, що вони на сцені. «Шоу імені мене», друже. Фейсбук. Твіттер. Твіттер, бляха. Мобільні телефони? Га? Вони не для спілкування, вони для трансляції. Трансляції «Шоу імені мене». Ми — глядачі кожного мудила з айфоном.

— Але це — воно ніби дистиляція всього. Де воно насправді зародилося. У шістдесятих. Я це бачу. Маніпулятивні пройдисвіти. Наївні люди, що відчайдушно прагнуть вірити в щось, у когось, бути кимось. Хіба зараз інакше? Хто хоче бути звичайним? Га? Ніхто, от хто. Усі мають співати, танцювати чи привертати до себе увагу. Заради чого? Чи є в цьому насправді якийсь талант? Щось значуще? Чи щось насправді продумано? Чи є ще бодай якісь постійні речі? Чи має все це хоч якесь значення? Вони всі можуть самоактуалізувати мій середній палець. Усі вони. Можуть написати в блог про мою дупу.

— Зроби мені велику послугу перед цим усім.
— Яку? — глянув на Дена Кайл.
— Поспи, бляха.

Коли виснажився, варто просто лягти.

Скептицизм — розкіш невраженого.

Усі видатні задуми несуть у собі ризик, хіба ні?

Але суть завжди в змісті, а не в якості.

— Я хочу сказати, любі хлопчики, що людська природа має щось демонічне, що ми не можемо припинити шанувати. Не можемо не служити йому. Це наша найбільша трагедія. Трагедія, бо це універсально й поза часом, як усі істинні трагедії. І ми не здатні навчитися з наших помилок і помилок наших пращурів.

— Вони продавали нам цю історію, відколи ми вийшли з первісного прибою, Джеде. Що вони — це талант. Вони — природжені лідери, а ми мусимо покладатися на їхні лідерські якості. Ми маємо йти за ними, або вони підуть кудись іще. Що ж, я кажу «йдіть».

— Я роблю фільми з єдиною метою — вловити субкультуру та зрозуміти її. Або чесно розповісти історію. Як ті, хто зі мною говорив, сприймали цей досвід. Я робив фільми лише про те, що мене цікавило. Історії, які мене захопили і які ніхто не розповідав або ж подавали недостатньо добре. Мейнстримні ЗМІ уникають такого чи просто не розуміють. І я не йтиму на компроміс щодо власного бачення правильного підходу для досягнення цілі.

Від цього розділу ловить божевільний захват.

Я б ще почитав.

Старий, імба.

Сете, тут знову твоє фірмове!