Це ошуканство, шановні. Фінал відчувається як удар ножем у спину.

Мене розчарувала вся ця ситуація з останнім боєм. Появу одного персонажа за кілька кроків до фіналу я от ніяк не зрозумів, а його кінець це взагалі щось таке, що опису не піддається.

Можливо, я надто прискіпливий і профдеформація заважає мені просто читати. Однак я вдячний Адаму Невіллу за цю книгу, бо тепер точно знаю, якого фіналу у своєму проєкті не напишу.

Вся книга була на таких чудових моторошних описах, на такій атмосфері, що я зачитувався ледь не до ранку, а на кінець ми отримали бойовик, де зневірений герой раптом отримує друге дихання і... ну а далі ваша фантазія допише замість мене.

Мені подобається ця книга за реалізм, і під цим маю на увазі ставлення світу до людей, які мають інше бачення і не хочуть сліпо йти за чиїмись стандартами.

Мені подобається ця книга за взаємодії Кайла та Дена, а також за ті моторошні сцени і прекрасні описи локацій, де осідав Храм.

Але фінал (хто до цього моменту ще не зрозумів — моїм внутрішнім гоблінам не сподобалося) убив залишки задоволення, ніби цими останніми розділами про останню місію і, власне, сама остання місія, витерли всю напругу і жахливу красу, яка була в «Останніх днях» від самого початку