Підвал Сета

З початком Місяця Гордості🏳️‍🌈🫶🏽

Жахливо, що в двадцять першому столітті людей досі цькують за сексуальну орієнтацію.
Людям нарешті пора збагнути, що чужі стосунки аж ніяк не їхня проблема.

Поки чекаємо, коли світ дозріє до цього усвідомлення, хочу сказати, що пишаюся всіма, хто пізнає себе й обирає бути з тим, кого кохає, всупереч осуду та чужим (непотрібним і безглуздим!) повчанням.

Ви неймовірні. Ваші почуття мають значення. Ви важливі.

🫂

Тепер кожен розділ можна читати за посиланням на Telegraph

P.s. не зважайте на короткий опис від AI, написане там не завжди відповідає дійсності

У день народження особливих для мене людей ділитимусь деякими думками
(чи що воно взагалі таке), а сьогодні особливий день для жінки, без якої не було б мене і, відповідно, цього «підвалу»🤌🏽

Тож...

З днем народження, мамцю!

Якби мене спитали, який момент із дитинства викликає найбільше приємних спогадів, я б без жодних вагань одразу сказав: це момент, коли мама вчила зі мною вірші.

Мені, мабуть, було років п'ять. До першого походу на підготовку лишався ще цілий рік, але я вже мав великий синій буквар і мама, займаючись роботою, читала написані там вірші (здебільшого про зайців), а я наче папуга повторював кожне слово.

Зараз ми разом вірші не вчимо, а улюблені жанри літератури кардинально різняться. Я часто чую:
— Над чим працюєш?
— Продовжую тему мафії.
— О Боже!
Попри це мама підтримує мою роботу, вірить у мій успіх, годує свіжою випічкою і змирилася з тим фактом, що онуків їй не бачити (сподіваюсь!).

Святкуватимемо ще купу ювілеїв, ну а сьогоднішній нехай запам'ятається чимось прекрасно особливим, як мені запам'яталися ті миті з синім буквариком🫂

До рівня Маріо П'юзо ще йти і йти, але початок вельми втішний

Я не Гарвард, але підтверджую

Після вагань та зважувань «за» і «проти», я нарешті подав заявку на АОЗ 🙌🏽

Підбірка чіпких моментів 👇🏽

Простими словами, метапростір — це інтернет, тільки в 3D.

Ед Грейг, головний дизраптор у Deloitte

Ваші діти — не ваші. Вони сини та дочки Життя, що жадає себе. Вони приходять через вас, але не від вас. І хоча вони з вами, вони належать не вам.

Халіль Джебран, письменник і поет

— Намагайся ігнорувати їх. Деякі люди насолоджуються можливістю критикувати те, як ми виховуємо дітей. Цікаво, як вони впоралися б, якби кожен їхній крок аналізували та оцінювали.

Що більше ти бачиш себе у своїй метадитині, то більше вона здається твоєю.

— Я не використовую трюки, щоб довести, що я хороша мати. Ми або подобаємося людям і нас підтримують, або ні.

«Я тут, щоб довести, що батьки-одинаки заслуговують на своє місце під сонцем. Можливо, я молодий, але я такий самий здібний, як і сім'я з обома батьками».

— Я хотів би думати, що так і є, — відповів чоловік. — Ми достатньо дорослі та мудрі, щоб знати, що немає сенсу переживати через дрібниці.

Зрештою, батьки усвідомили, що справжня сутність не може ховатися вічно.

Любов не завжди дорівнює щастю.

Вона бачила світ у чорно-білих кольорах, натомість він був готовий досліджувати сірість.

«Метою Гадсона з першого дня було довести глядачам, що одиноких батьків слід цінувати не менше, ніж батьків з повних сімей. І він це зробив. Він заслуговує на перемогу».

— Світ постійно змінюється. Погляди на виховання дітей еволюціонують, і цінності людей адаптуються. Те, що вважалося за норму десять років тому, коли нас привезли в Арарат, може не бути таким вже завтра.

Якщо він не хотів бути знайденим, знайти його було неможливо.

Мене все ще «штормить», але зафіксувати найголовніше таки вдалося. Спробував би описати все коротко, але маю сумніви, що вийде.

Перше і найголовніше: книга лише підкріпила мою позицію стосовно розмов. Вважаю, що в стосунках мають бути не лише ніжності чи пристрасть, а й просте спілкування.

От, як приклад, ситуація з умовним персонажем А й умовним персонажем Б (персонаж Б мені взагалі не подобався від першої появи. Його подальші дії виправдали мою антипатію): персонаж Б повівся на нібито реальні докази того, що персонаж А хотів забрати дитину й зникнути. Повірив аноніму в існування рахунків, але навіть не додумався поговорити про це зі своїм партнером😑
Якби ж вони просто відверто поговорили, то, мабуть, все могло б скластися геть інакше
(❗важливо❗ Це в жодному разі не критика, не спроби переписати авторський задум, бо як написано — так того хотілося автору. Мені просто цікаво міркувати, що було б, якби персонажі зробили інакше в той чи інший момент).

Ще від самого початку мені не подобався персонаж С
(тут та сама проблема, що й у персонажів А і Б).
У прямому ефірі висловила імпульсивне рішення, але навіть не подумала, що спочатку можна було б поговорити з персонажем Д і лише потім, у більш приватному місці, а не на очах тисяч людей, вирішувати, що робити далі.

Персонаж І. /тихо лаюся/ 
Згадка про росію в контексті бажання туди переїхати це те, що миттєво ввімкнуло внутрішній протест й огиду, тому мій внутрішній інтелігент чкурнув геть. Будь-яка спроба західних авторів романтизувати або буденно згадати цю пляму викликає (цілком здорове та праведне, я вважаю) роздратування. Як на мене, фінал цього персонажа абсолютно заслужений (можете закидати капцями чи камінням, на ваш розсуд).

Пара з персонажів З та Д здивувала, однак, попри їхні благі наміри дати краще життя своїй дитині, я не можу зрозуміти цього вчинку. Я б писав про них ще багато, але не буду, оскільки вийде жахливий спойлер.

Мені сподобався Гадсон. Припав до душі від самого початку і фінал, який він отримав, мені однозначно зайшов.

Відколи почав серйозно писати, вибудовувати персонажів і копатися у цих постійних «а що якщо» — почав краще розуміти авторську «кухню» зсередини. В «Сімейному експерименті» були сюжетні повороти, які я вгадав завчасно, але це не через те, що Маррс дав мало інтриги чи недопрацював
(боронь боже, він пише шикарно).
Тут справа лише в тому, що я встиг «пограти» за дві команди.

Метадітей шкода найбільше. То стали заручниками чужих замовчувань і маніпуляцій, то більш вдалою копією. Проблема аж ніяк не в технологіях, а в людському егоїзмі. Пари бралися за виховання метадітей не так від бажання відчути всі радощі батьківства, як від бажання залатати внутрішні прогалини, втекти від самотності чи щось комусь довести
(що було позбавлене всякого сенсу).

Загалом, лінії персонажів прописані короткими розділами, але їх більш ніж достатньо, аби влитися в історію кожного героя (моментами на шкірі сироти виступали)
і мати з чого обирати: симпатизувати чи навпаки?

Мій висновок
(необов'язково, що автор збирався донести те саме): діти — велика відповідальність, і це не залежить від того, реальні вони чи існують в метапросторі. В жодному разі нема сенсу йти на батьківство, якщо ти не впевнений у тому, що витримають твої фінанси, фізичне здоров'я, моральний стан і чи взагалі ти готовий до випробувань, які підкидають «стрибки» зростання.

«Сімейний експеримент» не лише про технології, а й про те, як не всі батьки готові прийняти своїх дітей (як от персонаж Т), і про те, як важливо не відмовлятися від свого «я» заради стосунків з явним маніпулятором (як от у випадку персонажа А), і про те, як ніякий успіх і гроші не заповнять порожнечі, яка прийде після низки хибних рішень (як от у випадку персонажа Б), і про те, як можна знайти своє світло навіть у найжахливіших умовах (як от у випадку з моїм фаворитом цієї книги), і про те, як ворог може виявитися неочікуваним союзником (як от персонажі К і Г).
Цих «і про те» безліч, і я впевнений, що «доварюватиму» книгу ще кілька днів.

Дочитав✓

Напишу відгук одразу як «перештормить»

Мінус аура, шановні

🙌🏽🙂‍↕️

P.s. вайб Джоша ближчий, але в той же час в мені живе Тайлер

Моє «улюблене»🪦

От мені щиро цікаво, чому церква вважає, що люди мають рахуватися з її думкою щодо того, кого виховувати та з ким зустрічатися?

Це сумно

Ні, знаєте, ніякої м'якості у сприйнятті Селени

Прочитав двадцять шість розділів🧎🏽‍♂‍➡️

Якщо коротко:

📍Я дуже стараюсь сприймати Селену м'якше, серйозно.

📍На цьому етапі Кедмен здається мені абсолютним червоним прапорцем.

📍Ґабріель, Гадсон, Тіна й Вуді, Зої та Димитрій
(а я міг наплутати з іменами, пам'ять на них могла б бути кращою)
поки подобаються.

📍Що заходить найбільше, так це шикарний «гачок» на кінці кожного розділу.
Хочеш чи ні, а гортаєш сторінки далі

Словом, я емпат