До завершення «Тихих молитов» залишилося ще сім розділів.

Після останнього я почну публікувати «Blackout» в тій самій послідовності: тричі на тиждень.

Розповім про це трохи👇🏽

Ідея «Blackout» з'явилася майже так само, як і всі інші — а що якщо?
На той час я був у «відпустці» після попередньої роботи, тож потребував чогось спокійнішого, менш емоційно навантаженого й не такого жорстокого. Так в голові з'явився Лі Гонсалес, а за ним Остін Буш.
Разом з ними я потроху занурювався у світ музики, що ховав у собі таємниці восьмирічної давності.

Одного дня працюючи над черговим розділом я помітив, що Остін «росте». Переходить з ролі барабанника в голос здорового глузду не лише для Лі, а й для мене.
Якщо коротко — Остін Буш мій фаворит.

«Blackout» не лише про помсту. Це про наслідки минулих рішень (як згадував раніше — це одна з улюблених тем). Про наполегливість у досягненні мети попри перешкоди. Про лицемірство, яке ховається за турботою. Про те, що травми минулого не обов'язково перетворюють людину на чудовисько. І, обов'язково, про те, як важливо почути правильні слова в правильний момент.

На завершення хочу сказати, що фінал був би зовсім іншим, якби не одна розмова Остіна й Лі.

Трошки естетики «Blackout»