Чи попустило мене? Авжеж ні.
Навіть через тиждень після закінчення я все ще думав про персонажів і фінал.
«А що якщо...?» думка, що штовхнула мене назад у цей мафіозний світ.

Я люблю міркувати над тим, що буде коли приймеш те чи інше рішення. Все одно не міг зосередитися на втіленні іншої ідеї, тож (тадам!) взявся за роботу над альтернативним відгалуженням від основного роману.

Дозволив персонажам діяти інакше. Особливо не відпускав зв'язок Горація та Ораціо. Хлопці заслуговують більшої уваги❗️
Написав чотирнадцять розділів (ще не фінал).
Потребував повернення до цієї теми, бо не почувався нормально. Складалося враження, що ще «не все сказано».

Після перших розділів я відчував шалене піднесення.
Напрошується порівняння: ти довгий час фізично обмежений, аж раптом — диво, — стаєш на ноги й не просто йдеш, а біжиш, відчуваючи мало не щиру дитячу радість.

Робота над «Законом мовчання» вкотре нагадала мені наскільки важливо прислухатися до себе, працювати в комфортному темпі й не вимагати конкретної кількості слів щодня. Який сенс обов'язково писати тисячу слів, якщо ти не маєш натхнення і чітко бачиш, що писання перетворюється на муку?

Отже, заспойлерив, чого варто чекати далі🙂‍↕️

P.s. сьогодні беруся за редагування «Blackout». Мабуть, напишу пост і про цей сюжет