«Вілл зачинив двері кімнати й на мить зупинився біля вікна. На вулиці було тихо.
— Що таке? — з тривогою в голосі мовив Майк.
— Нам варто поговорити.
— Тобі погано? Знову відчуваєш Його?
Майк хвилювався, чи, бува, не Векну хоче обговорювати Вілл. Його серце стиснулось від спогадів, що довелося пройти Віллу, зіткнувшись зі страшною силою чудовиська. Майк понад усе прагнув спокою і щастя для Вілла.
— Збав обороти, Майкі, — Вілл відійшов від вікна та обернувся до друга. — Розмова про тебе і мене.
— Про нас..?
— Ідеально! — Збуджено викрикнув Вілл. — Про нас. Ця розмова відбулася б вже давно, якби не Од і поява всіх негараздів у нашому житті. Майкі... — голос Вілла пом'якшав. — Ти завжди поруч... був завжди поруч і ти найважливіша людина у моєму житті.
Хлопець впевнено підступив до друга, присівши на підлозі перед ним.
— Ти — диво. Саме ти справжнє диво. Ти моє диво, Майкі. Мені страшно втратити нашу дружбу через все, що я зараз скажу, але іноді варто ризикнути, і я готовий піти на цей ризик.
— Вілл. Ти впевнений в тому, що збираєшся сказати?
— Так! Я дуже шкодуватиму, якщо далі змовчу.
— Я теж маю в дечому тобі зізнатися.
— Скажімо на один, два, три. Згода?
— Так.
Майк опустив погляд на ніжні руки Вілла.
— Один..
— Два..
— Три.
Пауза. А потім їхні голоси злились в один:
— Я люблю тебе, Вілл.
— Я люблю тебе, Майкі.»