З ним Ріме забував, хто він такий. Таке рідкісне задоволення.

Юрба здавалася чудовиськом із сотнею очей. Голодним, невідомим і небезпечним. Вона була беззахисною проти нього.

Ти готовий зректися Ради, зректися Провидця і зрадити людство, щоб відстояти свою точку зору?!

Ріме поважав Ілюме як головну в родині. Але він не поважав усіх тих наймогутніших, що нічого не зробили, окрім як народитись під знатним прізвищем. Він і сам до них належав, але його найбільшим бажанням було покинути цей світ.

— Людина є тим, чим є. Людина — це її вчинки. Коли настає час, найкраще, що можна зробити — це діяти. Найгірше — не робити нічого.

Нічого страшного. Завжди можна почати спочатку.

Він був як муха, що бавиться з павутиною, вважаючи себе павуком.

— Люди повинні робити хороші вчинки, не зважаючи на свій статус, Силіє.

Небагато що має значення, коли хочеш їсти.

Скільки шарів темноти та світла могла мати людина?

Можливо, він досі був занадто молодим для певних речей.

Якщо він і навчився сьогодні чогось, так це відповідальності за власну долю.

Це було неправдою, однак ці слова зазвичай допомагали. Пекло, бо пекло. Жодного зв’язку між цим не було, але людям подобалось знаходити причини для страждань.

Він стиснув кулаки, щоб не тягнутись до горла: ні до свого, ні до її.

Йому ніколи нічого не бракувало. Але водночас йому бракувало всього.

Тільки дурні обирають чийсь бік. Будь на своєму боці, і лише так ти виживеш.

Збирати гріхи — небезпечне дозвілля.

Криза показує і друзів, і ворогів.

Тут, у цей момент, Ріме зрозумів, що був у небезпеці. Адже гниль видавалась невеликою ціною за те, щоби бути поруч з нею.

Цього разу навколо неї було більше людей, ніж будь-коли. Вона стільки навіть не бачила. Та вона все ще залишалась наодинці.

— Знав? Ні, я стара людина. Я знаю лише те, що кожного дня знаю все менше.

— Одна розумна жінка якось сказала мені, що небезпека лежить у визбируванні чужих помилок. Їх надто багато. Ще гірше, якщо ти приймаєш їх на свій рахунок.

— Люди — найгірші. Краще вже бути істотою.

Та довго розмірковувати про це вона не стала, зрозумівши, що деякі місця не були призначені для людей.

Люди швидко забувають. Мабуть, ми надто довго живемо...

Світ надто великий для змін.