Я так і не зрозумів, чому після зустрічі Ханіо з четвертими (якщо я не збився з рахунку) покупцями в мені прокинулася антипатія. Можливо, справа в легковажності й зухвалості Ханіо. На розділах з Рейко вже встиг подумати, що він «реанімується», але треба було подумати ще раз.
Загалом, мені здається, що тут більше про те, як легковажність і необдумані рішення призводять до масштабніших проблем.

Після цієї книжки я впевнився у своїх старих переконаннях: пошуки сенсу життя марні, бо нічого, окрім спустошення чи депресії не приносять. Для того, аби зрозуміти, хочеш ти жити чи ні, потрібне якесь потрясіння. І можна жити дуже навіть спокійно без сенсу.

Можливий спойлер:
Те, що Ханіо обурювала думка про шлюб, дітей і звичайне життя «тарганів» більше свідчить про його страхи за щось зачепитися, про страх перед болем від утрати того, до кого прив'яжеться. Зрештою, він сам перетворив своє життя на пекло.

Оце все, що я виніс із «Життя на продаж»