«Чого ж ти прискіпуєшся до цих людей?»

Моє чуття мене не підвело, ось так.

Взагалі здається, що робити будь-який висновок з прочитаного трохи небезпечно. Легко вдатися до подвійних стандартів. Софі й Зої. Та страшенно дратує, а та викликає співчуття. Думав, у чім річ. Різниця в сприйнятті виникає саме через ціну, яку заплатила Зої, та через те, як Софі подається в сюжеті. Ото й усе.

Мені шкода Монка. Бекетт гарно показує зламаних людей і їхні розпачливі спроби чіплятися за залишки глузду.

А Девід, мій любий антрополог... це той персонаж, який подобається і якого хочеться добряче струсонути. Він не ідеальний, робить помилки, викликає суперечливі емоції, але саме цим і чіпляє.

Детективна лінія мені сподобалася, особливо ниточки, що підказували шлях до вбивці. Мабуть, якби не ця «іскра» між Девідом і Софі, повна відсутність цієї лінії, яка здається притягнутою за вуха й збиває темп — все було б ідеально.

Хороша книга. Не краща за другу й третю, які мені сподобалися на 100%, але час витратив не даремно