Коли закінчував цей проєкт, вже уявляв, як писатиму постпідсумок. Стільки ідей в голові крутилося, стільки хотілося сказати, а тепер, коли час настав, я почав казати собі «ну, ще день-два й напишу». Якось лячно чи що. Але нічого не написати ще гірше, бо цей проєкт для мене дуже особливий.

По-перше, після останнього розділу «В.З.П.», коли Джей повідомив, що буде значно менше активним у моєму крихітному колі «за лаштунками» через особисті обставини, але натомість дав контакти своєї подруги, яка любить читати й годинами розгрібати філософські ідеї, я подумав «трясця, ми не зможемо нормально взаємодіяти».
По-друге, «Із крові янгола» став майданчиком для переходу від «трясця, ми не зможемо нормально взаємодіяти» до «ой, я починаю закохуватися».

Потім у мене не закривався рот, ідеї летіли самі собою. Тоді я зустрівся з творчим блоком і на одному з етапів почав ненавидіти свою роботу (це канонічна подія, повірте).
Коли вдалося пробитися крізь цей блок, я знову відчув шалену любов до персонажів і мені страшенно подобалися ідеї, які дозволяли закрутити сюжет як годиться.

Завдяки Сані я почав краще бачити хімію між деякими персонажами, і саме її відгуки дозволяли мені зрозуміти, коли я завертав не туди.
Завдяки добродушним жартам Алекс про мою застуду й кільком влучним питанням «а цей момент?», «він запланував новий експеримент?» і «знаєш, що мені найбільше подобається?» народилося чимало сцен, яких спочатку в планах не було.
Дякую моїй улюбленій команді🫂

Ледь не згрішив, маючи намір писати третю книгу. Та потім моє улюблене «з якою метою?» зупинило мене від однієї з найбільших помилок у житті.

Після «Із крові янгола» мене тримав серйозний неписун аж до червня. До тієї миті я встиг подумати, що все, гайки, більше ніколи в житті не зможу створити щось цікаве й глибоке (спойлер: на щастя процес пішов).

Мушу зізнатися — люблю другу книгу більше, ніж першу, тому чекаю моменту, коли зможу поділитися з вами першими розділами