Дочитав «Марсіянина».
Якщо мені не зраджує пам'ять, то фінал книги й фільму різниться, але обидва по своєму хороші. У книзі кращий акцент на характер Вотні. Я знайшов для себе прекрасний орієнтир. Марк Вотні зміг пережити негаразди на Марсі, певною мірою переміг цілу планету, а я не зможу впоратися з кількома негараздами на Землі? Фу, фу, фу, все зможу, навіть якщо трохи поскиглю.

Сподобалася взаємодія екіпажу «Гермеса». На моменті, коли Йогансен говорила зі своїм батьком і поділилася планом, у мене мурахи по шкірі пішли. Мартінез, Фогель і Бек прекрасні по своєму, було цікаво читати моменти з ними. Льюїс спочатку подобалася, але потім щось трохи «підкачало», однак це суто моя проблема сприйняття, бо персонаж класний.

Книга чудова, бо гарно демонструє людське обличчя перед серйозною проблемою. Хтось воліє сховати голову в пісок, а хтось готовий поставити на кін усе, аби врятувати одне життя.

Але, певна річ, все обертається навколо Марка Вотні. Його специфічний гумор надихає, а розв'язання проблем вражає. Якби я опинився на його місці, то помер би ще на сол 10, і то мені здається, що я переоцінюю свої можливості. А ще одна деталь: повернення на Землю. Дико, але мені здається, що через 2-3 дні постійної уваги від людей я б почав задумуватися над тим, якою приємною була тиша на Марсі. Звісно, фантазії, але мріяти не шкідливо.

Книга сподобалася, рекомендую.

Нижче кину чіпких моментів