Якщо десь жив, а потім усі речі для переїзду вмістилися в один рюкзак, то це місце взагалі не було твоїм.
Людині доволі непросто і про себе подбати — як тут про всіх подбаєш!
Відбувався великий, спізнілий катарсис — і йому теж спала на думку асоціація з розмовами про секс, тільки інакша. Вони розмовляють, думав Ґлен, як люди, які довго тримали в собі свою вину і неправильність, а потім раптом виявили, що ці речі, коли їх висловити, зовсім не такі страшні. Коли внутрішній жах, посіяний снами, врешті дав урожай у вигляді такого розмовного марафону, людям з їхнім страхом, як виявилося, можна жити… а то й перемогти його.
— Люди дуже, дуже дурні.
Він почав захищатися великими словами і з поступовим наростанням жаху почав розуміти, що життя насправді — то великий дикунський казан, а він у ньому — самотній місіонер, якого варять на малому вогні.
Любов погано росте там, де є лише страх, — так само рослини погано ростуть там, де темно.
Він являв собою живе свідчення того, що людина рано чи пізно набуває того вигляду, якому відповідає.
Якщо ти кусаєш ту руку, з якої їв, то вона передбачувано стискається в кулак. Це не просто закон природи — це справедливість.
Доля людства могла би скластися краще, коли б засновники проекту «Синь» зважали на цей простий факт.
А коли вже в голові щось міняється, то, як він бачив, воно здебільшого міняється назовсім.
Нормальне життя — принаймні в тому вигляді, в якому воно було в західній цивілізації, — це все одно як водити машину з автоматичними вікнами, автоматичним гальмом, автоматичними сидіннями і всілякими ще штучками. Але що більше примочок, то швидше розряджається батарея. Правда?
— Хай там як, а людський розум значно більший за найбільший акумулятор «делко». І, гадаю, він може заряджатися майже нескінченно. А інколи навіть більше.
Страх зробити один простий стрибок віри — це те, з чого починається будь-який митець: співак, письменник, художник, музикант.
— Молодий чоловіче, — спокійно сказав йому Ґлен, — ваш досвід із кількома окремими наркоманами й людьми з важким дитинством — не виправдання того, що треба служити чудовиську.
Він завжди терпіти не міг залишатися сам, але в якомусь розумінні він завжди й був самотнім… доки не прийшов до Вільної зони. І тепер самота не була йому така страшна, як очікував. Погано, звичайно, але пережити можна.
Не хотів помирати, він боявся смерті, але як міг із тим змирився. Адже, врешті-решт, не йому тут вибирати, і він був переконаний, що смерть — це просто така собі почекальня, і там, як у гримерці, ждеш свого виходу на сцену.
І він відпочивав, намагався розслабитися, підготуватися.
У природи є свої способи розв’язання проблеми перенаселеності.
Життя — то таке колесо, на якому мало хто здатний встояти довго.
І воно завжди врешті-решт повертається до того самого.