Побалакаємо?

Минуло більше ніж місяць, а мене досі коротить від кількох коментарів до «Закону мовчання».

Мені разів зо два прилітало щось на кшталт «діалоги не зовсім людські», «люди заслуговують на просте спілкування» і «люди вбивають людей так просто, ніби в крамничку ходять»
(не дослівно, та суть виклав).

📍«Закон мовчання» — кримінальний роман/психологічний трилер та й загалом історія про мафіозі, а не, до прикладу, клуб садівників чи офісних працівників.

Зараз, працюючи над новим проєктом, я даю персонажам мить на лайку чи жарт, аби атмосфера не була надміру гнітючою, але однаково не можу уявити, що капо чи консильєрі абсолютно серйозно за кожної зустрічі говоритимуть про плани на вихідні, пропускатимуть лайку через слово чи реготатимуть над анекдотами.
Не можу уявити, що людина, яка знає вагу кожному слову та дії, вагатиметься перед пострілом, коли на кону життя когось важливого.

Маю схильність «доварювати» ситуацію ще довго по тому, як усе закінчилося. І зараз, коли все «осіло», почалася робота над «Консильєрі» і коментаторка зникла (тимчасово або ж ні), я однаково задумуюся: то моє сприйняття мафіозної тематики неправильне, чи люди схильні до надмірної романтизації?