Четверта річниця повномасштабного вторгнення під час війни, що вже 12 років як триває.

Я пишу це речення, перечитую, і не вірю в нього.
Це неможливо. Це здається чимось нереальним.
Але ми справді є. І є наша Україна.
Досі.
Завдяки кожному і кожній, хто її боронить.

У нас не вірили. Ми не вірили самі у себе. Але кожен клятий чорний день цієї війни наша нація боролася.
І далі бореться.

Стікаючи кровʼю, ховаючи рідних і близьких, дістаючи з-під завалів дитячі тіла, дивлячись на братні могили та протистояти темряві, наша нація далі живе.
Попри усі пророцтва та розрахунки.
Наперекір долі.
Україна стоїть.

Україна переможе.
Нам буде важко, треба ще багато зробити всередині, нам є що змінювати, є складні виклики.
Але ми все одно переможемо.
Росія впаде.

Бо ми – українці.
І інакше бути не може.
Ми вже зробили неможливе.

Пишаюся належати до нації найкращих, вільних та сміливих людей.
Слава Україні!