Першими під «удар» потрапили Алек і Сем. Повірте, під час зародження нової ідеї я незвично балакучий. Я виклав їм усе, що до цього часу спало на думку: імена персонажів, деталі для міста й нічного клубу (він має стати однією з основних локацій, хоча хто його знає, як піде далі? Я уявлення не маю), взаємодії між персонажами й навіть приблизні начерки для фіналу (половиною надуманого я не скористаюся, це факт).
Сем лиш підживив мій азарт своїм «давай, це треба написати».
Вранці кинувся до Алека зі словами: Клацнуло! Я знаю, що писати в першому розділі (до цього я трохи «підвис»).
Він вислухав мою ідею, усміхнувся і сказав: догрався, персонажі почали «перегравати» свого автора.
Хочу опустити «завісу», відійти від теми нового рукопису й поділитися нещодавно зробленим висновком: важливо мати когось поруч.
Раніше я ігнорував це, вважаючи, що достатньо просто писати й продовжувати крокувати до своєї мети. Це, безсумнівно, так, однак на цьому шляху ти часто «падаєш». В такі моменти потрібен хтось, хто візьме тебе за руку, допоможе звестися на ноги й скаже: добре, переведемо подих і в дорогу.
Блейк Снайдер писав:
«Переконайтеся, що й у своєму житті ви теж маєте таку саму підтримку друзів і людей яких любите. Бо коли поринете у глибини своєї історії, намагаючись упіймати необхідні для завершення вашої місії думки та почуття, — маєте бути певні, що люди, котрі залишилися в реальному світі, підтримують і прикривають вас. Там, унизу, відбуваються дивні речі! Ви зіштовхнетеся з будь-якими небаченими й дивними чудасіями, будете вражені тим, на що здатні, та здивовані тим, який це чудовий досвід. Але він і небезпечний; вас мучитимуть сумніви й тривога, та, як при декомпресійній хворобі ви бачитимете страшне там, де його нема й близько. Щоб пережити все це й дістатися до КІНЦЯ, вам потрібна людина на суходолі, якій ви довіряєте, яка підтримує вас і надихає на зусилля».
Ці слова «відгукнулися», одразу змусили згадати про мої «якорі». Зізнаюся, в роботі над «В.З.П.» та «Із крові янгола» було чимало зупинок і думок: все, з мене досить.
Тоді я чув від Сема: мені цікаво, що станеться далі. Цей поворот вразив. Чекаю наступної появи свого фаворита.
Алек завжди нагадує мені про дихання. Проста зупинка, глибокий вдих, повільний видих і втримання в пам'яті простої фрази: творчість — не «Довга хода». За зупинку й переведення подиху ніхто тебе не дискваліфікує.
Відчуваю готовність до «занурення» у новий світ з новими персонажами. Знаю, що будуть злети та падіння, будуть сумніви, зависання на тому чи іншому моменті, будуть веселощі й ейфорія від самого процесу. Лячно, однак не так масштабно, коли маєш своє «безпечне місце».
P.s. можете подумати: чувак, драматизуєш.
Я лиш скажу, що нові досягнення — це класно, але радість втрачає яскравість, коли тебе ніхто не розуміє