Та час від часу за живлющі води доводилось розплачуватися.
Що мжичка, що злива — все одно змокнеш.
Допоки ще не побачив те, про що пошкодую, допоки не пошкодував, що побачив.
— Добрі історії рідко правдиві, — після нетривкої мовчанки сказав Хеджін. — Надія не рятує від безвиході. Життя не арифметика, його не прорахуєш наперед. Світ набагато складніший і заплутаніший.
У кожного правила є винятки. Виняток стає правилом.
Якщо цей крижаний холод за спиною — це страх, то я боюся. Цей холод душить мене, притискає до підлоги, ще трохи — і я помру від нестачі повітря. Мене немов загнали на край світу.
Усі люди, що живуть на цій землі, — різні й неповторні. Кожен живе своє життя, кожен займається своїми справами. Серед них трапляються й убивці. Хтось убиває випадково, кимось рухає гнів, а для когось убивство — розвага. Таке життя, такою є людина, думав я.
Думати про те, як з волі Божої можна було уникнути трагедії, запізно. Неможливо повернутися в минуле й виправити майбутнє. Таке до снаги хіба що Творцю, Всесвітові. Ніяк не людині, котра потроху втрачає глузд перед мертвою матір’ю.
Смерть забирає в людини все.
Є речі, від яких не втечеш, не відвернешся. Ти не обираєш — приходити у цей світ чи ні, не обираєш батьків. Минуле не повернеш назад. Проте й далі летіти реактивним літаком наосліп я не хотів. Я хотів повернути собі право керувати своїм життям. І байдуже, чим це для мене обернеться. Треба зібратися докупи й робити те, що мушу.
Сонце заходило за обрій, а я ліз на стінку від нудьги. І тоді я зрозумів просту істину, про яку чомусь ніколи не замислювався. І дитині, й дорослому потрібні лише місце, куди можна піти, і справа, якою можна зайнятися.
Забуття — обман найвищого ступеня. Найдовершеніший спосіб обдурити самого себе.
Природа байдужа до твого горя.
Третину свого життя людина проводить уві сні, проживаючи у сновидіннях геть інше життя, не схоже на свою реальність, на сцені своїх фантазій втілює найрізноманітніші бажанки: марні, жорстокі, брудні.
Якщо замислитися, людина — найслабша перед своїми бажаннями істота на цьому світі.
Нещастя людей відбуваються лише тому, що вони не вміють спокійно сидіти у своїй кімнаті.
Дивна річ: хоч я змирився і прийняв усе як є, в мені все ще лишався страх. Проте відкласти щоденник я вже не міг. Хіба можеш зійти з корабля посередині Тихого океану просто тому, що тебе нудить через морську хворобу?
Та хто ж знав, що це маленьке запитання переверне наші життя догори дриґом. Мені б таке й уві сні не привиділось. Якби я знав, коли моє життя наближається до вирішальної миті, знав, який вибір — правильний, то був би не людиною, а сином Божим.
Людське життя — цикл повторів у різних варіаціях.
Одне з проклять, що впало на людство, — це вміння пристосовуватися. Пристосовуватися до будь-чого.
Може, любов — ніякий не дарунок Бога. Якби при створенні світу він закладав у нього любов, саме вона пов’язувала б усіх істот на Землі. А не харчові ланцюги, не відносини їжі та споживача.
Нема невдячнішої істоти на землі, ніж людина.
Отже, зло — темний бік людського єства, воно закарбовано у наших генах. Злочинцем не стає конкретний «хтось», злочинцем може стати будь-хто.
У глибинній підсвідомості кожної людини, хай якою шляхетною вона є, хай які високі чесноти має, ховаються фантазії про заборонене, жорстокі бажання і первісна агресія. Різниця між людиною злою і людиною звичайною полягає в тому, втілює вона ці темні бажання у дії чи ні.
Всі ми вважаємо себе безневинними голубами, та всередині кожного живе й сокіл, простягається темний ліс. І я вважаю, що важливо це розуміти і приймати. Інакше ми не зможемо протистояти злу всередині нас, всередині інших, хижому злу, що руйнує життя.