Мама часто йому говорила, що їй жаль людей. Вони так стараються перетворити цей світ на безпечне, організоване місце. Але ніхто не розуміє, як тут нудно і тоскно: коли весь світ упорядкований, поділений на квадратики, коли швидкість руху скрізь обмежена, і всі роблять те, що належить, — коли кожного перевірено, зареєстровано, схвалено. У світі вже не лишилося місця для справжньої пригоди й істинного хвилювання. Хіба що для такого, яке можна купити за гроші. На американських гірках. Або в кіно. Але це хвилювання однаково — штучне. Ви заздалегідь знаєте, що динозавр не з'їсть дітлахів. Кінець обов'язково буде щасливим. У світі вже не лишилося місця для справжньої хвацької пригоди, для справжнього ризику — а значить, і для порятунку також. Для бурхливого захвату. Для істинного, непідробного збудження. Радощів. Нових відкриттів. Винаходів.
Закони дають нам відносну безпеку, але вони ж і прирікають нас на нудьгу.
Без доступу до хаосу не може бути істинного порядку.
Аби життя стало кращим, воно спершу має стати гіршим.
Ось що йому говорила мама.
Кінець світу станеться не під гуркіт вибухів і ревіння сирен, а під стримане, чемне оголошення: «Білле Рівервейл, дайте відповідь на телефонний дзвінок; друга лінія». І після цього вже нічого не буде.
— Знаєте стару приказку: «Ті, що не пам'ятають свого минулого, приречені повторювати його знову і знову»? А я так гадаю, що тим, які пам'ятають своє минуле, — їм іще гірше.
Голос Пейдж у динаміку:
— Ті, що пам'ятають своє минуле, однаково пам'ятають його не таким, яким воно було насправді.
Зазвичай, коли бачишся з людиною щодня, ти не помічаєш, як вона змінюється.
Він вивертає камені ногою, вибирає кращий і кладе його зверху. Він каже: якщо ти збираєшся написати картину, тобі не потрібно нічийого дозволу. Якщо ти пишеш книгу, тобі не потрібні ніякі плани, завірені в якійсь там комісії. А книги ж бувають різні. Є дуже шкідливі книги: він, Денні, за все своє життя не завдасть стільки шкоди, скільки її завдасть одна така книженція. Якщо ти складаєш вірша, ти не кличеш ніяких інспекторів. Існує таке поняття, як свобода самовираження.
Камінь — маленький надгробок. Маленький пам'ятник дням, коли все, що робиться більшістю людей, випаровується, видихується або стає застарілим у ту ж секунду. Але репортерові я цього не говорю. Я не запитую його, що відбувається з його репортажем після того, як він вийде в ефір. Ефір — летка речовина. Можливо, й існують архіви таких трансляцій, але однаково їх потім стирають. У світі, де все, що ми робимо, зникає майже миттєво, де час, зусилля та гроші витрачаються, по суті, ні на що, Денні з його каменями здається абсолютно нормальним — серед збіговиська ненормальних.
Але навіть той, хто добре пам'ятає минуле, не завжди застрахований від повторення своїх помилок.