Зрештою, як сказав Стракан, мертві вже мертві, а решта продовжує жити.

Ви починаєте на боці ангелів і раптом виявляєте, що стали тим, кого ненавидите. Як це так?

Опираючись на весь свій досвід поліціянта, Броуді намагався передбачити все.
Але з убивством, як і з життям, це неможливо.

— Не завжди є відповіді на все, як би старанно ми не шукали. Іноді потрібно навчитися просто відпускати речі.

Коли недостатньо доказів, ви ризикуєте, що вбивця уникне відповідальності.

Третя година ночі — мертвий час. Це час, коли тіло перебуває на найнижчому енергетичному рівні, фізично та розумово. Час, коли захист найнижчий, коли обіцянка ранку здається неможливо далекою. Саме тоді здаються неминучими найгірші витвори уяви, погрожують справдитися найтемніші страхи. Зазвичай це просто стан душі, біоритмічна западина, з якої ми виринаємо з першими променями світанку.

Біжи — не біжи, не має значення.

— Мій батько завжди казав, що треба остерігатися речей, наближення яких ти не можеш побачити. — Він сумно всміхнувся. — Тепер я знаю, що він мав на увазі.
Ви думаєте, що нарешті контролюєте своє життя, а потім — бац! Щось, чого ти ніколи не очікуєш, приголомшує тебе зненацька.
— Це просто життя. Ви не можете захиститися від усього.

Люди люблять, коли деякі речі залишаються незмінними.

Наше життя, а іноді й смерть, — це історії, записані на кістках. Вони надають чіткий запис про травми, нехтування власним здоров’ям чи жорстоке поводження.

Стракан зробив острів комфортнішим для людей, треба віддати йому належне. Кращі будинки, кращі дороги. Ніхто про нього поганого слова не скаже. — Він знизав плечима. — Я просто не вірю, що все це задурно. Завжди є ціна, яку треба сплатити.

Мертві мене не лякають. Я бачив смерть у більшості її форм і не вірю в привидів. Якщо мертві живуть, то тільки в наших думках і серцях.