— Рікма! — вигукнув кремезний чоловік за стійкою, відкладаючи шматок тканини, яким натирав й без того блискучу поверхню шинквасу. — Ха, це ж треба! Скільки минуло? Два роки?
— Майже три, Дамене, — усміхнулась вона, нахилившись трохи ближче. — А ти майже не змінився.
— Та хіба? Я ж стаю красивішим з кожним роком, — він підморгнув.
— Хах. Ну, тут складно сперечатися — квітнеш як той дикий чортополох.