Не можу нічого вдіяти. В таку спеку немає сил ні на що. Проте вчора вийшло трохи пописати:
До клітки завели ще двох і зачинили ґрати. Нараса глянула на стеліанців, яких побила на палубі, і хижо посміхнулася.
— Не занадто тверда палуба? — кинула в їх бік.
— Заткайся, лярво. Тебе теж закрили тут з нами, не помітила? — огризнувся старший за званням стеліанець.
— Це вас закрили зі мною. І краще вам бути слухняними хлопчиками, долинці.
— Я зараз вмить приберу цю посмішку з твого писку, гірська хвойдо! — інший воїн вже почав йти в напрямку Нараси.
Командир притримав його рукою:
— Краще нам від цього не стане, Галіне. Не підігруй їй.
— О, то значить ви вмієте думати, дива! — дівчина схрестила руки на грудях. — Якби ж то ти спочатку думав, а не в бій ліз, то ми б спокійно собі плили кожен зі своїми людьми, а не сиділи в клітці, як кляті пси.
— Я казав на палубі і повторю зараз: якась дикунка не буде вказувати чоловіку, як чинити! — процідив стеліанець.
— Прутень в штанях не робить з тебе чоловіка, — байдуже промовила Нараса.