Історія про стоматит та польські політичні істерики (Частина перша 1/2)

💬 У підлітковому віці мене спіткала одна неприємна ситуація. Я захворів на стоматит, з першого погляду проста, але, як виявилося, інколи вкрай неприємна річ, особливо якщо стається не в дитячому віці. Це коли багато відкритих ран у роті. І хоч моя мати відреагувала одразу, поширення було шалене і дійшло до тієї межі, що через біль я перестав говорити та їсти. Споживати їжу я міг тільки із замороженим ротом та під знеболювальними, і то лише через соломинку. І практично щоденно мені доводилося відвідувати стоматолога (діти їх і так не люблять), а в моєму випадку він вручну обробляв кожну ранку у роті, що приносило неймовірний біль аж до мозку.

І так півтора місяця. У результаті я перестав говорити, окрім микання і крутіння головою, бо пам’ятаю, що відкритий рот дорівнює болю, що вистрілює прямо в голову. Перестав майже їсти та пити навіть через соломинку. І хоч лікар вже казав, що рани загоїлись і я вже навіть маю самостійно їсти (жувати) і навіть не використовувати знеболювальні, а говорити й тим більше, — фантомні болі, мабуть, перемкнули мене. І тому порадили звернутися до психолога.

Ну як гарна мати, моя мама була ще тим психологом. Поруч з лікарнею був великий міський парк, який я любив, і не так часто, як мені б хотілося, але раз на місяць ми туди їздили. Мама повела мене туди «поза нормою» замість роботи, з якої вона відпросилася лише на годину, щоб відвести дитину в лікарню.

У той час подібні парки були окуповані тачанками з хот-догами (ось ці класичні дві булки, молочна сосиска, капуста, морква), а шаурма — це був інший рівень делікатесу на той час, бо не була поширена так, як зараз. Мама повела мене до шаурми і купила собі та мені. Я не їв і дратувався: «Як ти не розумієш? Я хочу, але не можу». Мама холодно і засмучено (вона ще та акторка): «Ну тоді викидай, бо я свою з’їла і наїлася».

Усвідомлення, наскільки мамі важко даються ті гроші (у мами дві вищі освіти, і вона розумна. Просто життєві обставини змусили її завжди обирати синицю, щоб прогодувати дітей, ніж ризик більшого — я з дитинства вважав, що вона заслуговує кращого і більшого). Ну і, звісно, запах. Більше, мабуть, друге, але й перше теж (чесно) було фактором. Я обережно вперше за місяць відкрив трохи рота і як рибка відкусив шматочок та швидко ковтнув, щоб ніде не зачепило рани.

Я пам’ятаю, що було боляче, дуже боляче. Чи то дійсно через рани в роті, чи то фантомні болі — не пам’ятаю (пам’ятаю думку про стоматолога «пиздун, все одне боляче». Я відкусив раз чи два і далі не зміг, бо боляче. Але ще зміг уперше за місяць вимовити «Дякую». 

І тоді найціннішим було те, що в тому укусі, мабуть, прийшло усвідомлення, що «можу жувати та говорити» і потроху почав робити те, чого боявся.  Друге, що я усвідомив, що моя мама гарна актриса та психолог. 

❓До чого ця історія до ситуації з поляками?

*Продовження у наступному пості👇

🛑Тelegram🛑Сайт🛑Instagram
🛑Twitter🛑Мерч 🛑 Підтримати