Одні й ті самі стосунки ніби повторюються знову й знову: партнер, який не може дати повної близькості, залишається емоційно закритим чи непослідовним, стає саме тим, кого хочеться найбільше.
А ті, хто готовий дати тепло і стабільність одразу, часто здаються нецікавими чи навіть трохи відштовхують.

Ця закономірність рідко є свідомим вибором. Частіше вона повʼязана з давнім досвідом, де любов і увага значущих людей були непостійними, і отримати їх можна було лише доклавши значних зусиль.
Якщо в дитинстві прихильність доводилося заслуговувати, а не отримувати просто так, психіка засвоює модель, у якій любов, здобута легко, здається несправжньою або недостатньо цінною.
Натомість стосунки, де почуття потрібно завойовувати, активують знайомий, глибоко вкорінений сценарій, який психіка несвідомо сприймає як «справжню» любов, навіть якщо він приносить лише біль.

Емоційно недоступний партнер у цьому сценарії стає своєрідним випробуванням, де кожна крихта уваги сприймається як перемога, а її рідкість тільки підсилює бажання отримати більше.
Це створює замкнене коло, в якому близькість, здобута ціною постійних зусиль, відчувається значно інтенсивніше, ніж стабільна і доступна.

Помітити цю закономірність, це вже перший крок до того, щоб перестати плутати інтенсивність туги з глибиною справжньої близькості.