Відпочинок далеко не завжди приносить полегшення, бо для деяких людей разом із ним приходить провина, ніби вони дозволили собі щось зайве.

Навіть коли сил майже не залишилося, всередині може звучати знайомий голос: ще рано зупинятися, можна було зробити більше, спочатку потрібно закінчити всі справи. Через це відпочинок перестає бути відновленням і перетворюється на паузу, під час якої людина продовжує подумки працювати.

Так часто буває, коли власна цінність багато років пов’язувалася з продуктивністю, користю або досягненнями. Тоді з’являється відчуття, що право на відпочинок потрібно заслужити, а не просто мати як будь-яка жива людина.

Парадокс полягає в тому, що виснажена людина не стає ефективнішою від того, що ще трохи себе підштовхне. Найчастіше вона лише віддаляється від власних ресурсів і починає жити в режимі постійного внутрішнього боргу перед собою.

Іноді достатньо запитати себе: «Якби зараз так втомилася близька мені людина, я теж сказала б їй, що вона ще не заслужила відпочинок?»