Для деяких людей власні потреби стають джерелом незручності ще до того, як вони встигають бути висловленими.

Попросити про допомогу, або сказати, що чогось не вистачає, потребувати уваги або підтримки буває значно складніше, ніж самостійно впоратися з перевантаженням.

Усередині ніби з’являється відчуття, що своїми потребами можна обтяжити іншу людину або поставити її в незручне становище.

Тоді людина звикає обходитися тим, що є: відкладати прохання, терпіти довше, ніж хотілося б.

З часом це починає здаватися характером або самостійністю, хоча за цим нерідко стоїть страх зайняти занадто багато місця у житті іншого.

Проблема в тому, що потреби не зникають лише тому, що про них мовчать. Вони накопичуються у вигляді образи, виснаження або відчуття самотності поруч із людьми, які навіть не здогадуються, що вам було потрібно.

Починати можна з малого. Не змушувати себе одразу просити про найважливіше, а поступово помічати власні потреби і давати їм право існувати.