Є люди, яким легше говорити про складне, ніж про радісне. Наче біль має більше права на існування, ніж радість, і тому його можна показати, а щастя краще пригальмувати всередині.

У цьому часто є внутрішній досвід, де емоції не завжди мали рівне право на існування. Де біль був більш «дозволеним», бо він пояснював, потребував підтримки або викликав співчуття, а радість могла залишатися без відгуку або навіть викликати дистанцію.

Тоді формується звичка ніби зменшувати власну радість, робити її тихішою, менш помітною, щоб вона не виглядала зайвою або незручністю для інших.

Давайте памʼятати, радість не потребує виправдання. Вона не зменшує нікого поруч і не забирає нічого в інших людей. Вона просто є, і має таке ж право бути пережитою, як і будь-який інший досвід.

Замислимось про те, що повернення до радості починається саме з дозволу не пояснювати її і не виправдовувати перед собою.