Є втома, про яку не заведено говорити відкрито.

Втома від людей, які ніби постійно чогось потребують: уваги, включеності, підтвердження любові, реакції, присутності…

Іноді це викликає сильне роздратування, хоча поруч може бути близька або навіть дуже дорога людина.

Через це часто стає соромно, бо «хороші» люди мають співчувати, підтримувати, бути терплячими.

Але психіка влаштована складніше: постійна потреба іншого може переживатися як тиск, як вторгнення у внутрішній простір, як вимога весь час бути емоційно доступним.

Особливо важко це витримувати тим, хто з дитинства звик бути контейнером для чужих почуттів, тим хто занадто рано навчився вгадувати настрій інших і піклуватися про них.

Тому іноді за роздратуванням стоїть не жорстокість, а виснаження.

І визнати це чесно значно здоровіше, ніж роками змушувати себе бути «безмежно розуміючим».