Буває так, що змінюєшся ти, але простір навколо залишається тим самим.

Розмови вже не чіпляють, жарти не викликають відгуку. Те, що колись було близьким, зараз відчувається чужим або поверхневим.

І з’являється складне відчуття: ніби ти вже не зовсім тут, але й не до кінця десь ще.

Це також може викликати провину. Наче ти зраджуєш людей, які були поруч. Або, інший варіант, зʼявляється страх, що нових зв’язків не з’явиться.

І тоді людина може намагатися повернути себе назад, зменшити свої зміни, підлаштуватися, залишитися «своїм».

Але внутрішній рух не завжди можна зупинити. Та й навіщо?

Іноді віддалення - це не про зверхність і не про холодність.
Це про зміну внутрішнього масштабу. І з часом з’являються ті, з ким цей новий рівень можна розділити.