Є внутрішній стан, у якому «достатньо добре» не існує: або ідеально, або ні. Або правильно, або помилка.

Це створює постійне напруження. Бо будь-яка дія супроводжується перевіркою: чи достатньо добре я це зробив? Чи не можна було краще?

І навіть після результату не приходить полегшення.

Перфекціонізм часто виглядає як вимогливість до себе. Але за ним нерідко стоїть страх: бути недостатнім, помилитися, втратити свою цінність.

І тоді ідеальність стає способом утримати контроль над цим страхом.

Поступово можна вчитися дозволяти собі недосконалість.
Не як слабкість, а як частину живого процесу. Бо це нормально, життя відбувається не в ідеальних умовах.