Іноді навіть після чогось важливого людина не відчуває радості.

Замість цього з’являється думка: «це не так уже й складно», «іншим дається краще», «мені просто пощастило».

Наче будь-який результат автоматично зменшується всередині.

Знецінення може виглядати як скромність. Але насправді воно позбавляє опори. Людина ніби не має права спертися на власний досвід, визнати свої зусилля.

Часто за цим стоїть знайомий внутрішній голос - той, що звик помічати недоліки більше, ніж досягнення. І навіть успіх не змінює його тону.

З часом формується дивне відчуття: скільки б не зробив - цього недостатньо.

Повернення до себе починається з простого, але непростого кроку: зупинитися і дозволити собі визнати - це було зроблено мною. Це має значення.

Іноді власне визнання важливіше за будь-яке зовнішнє.