Іноді найважче - це не почати стосунки, а визнати, що вони вже закінчилися.

Людина може ще довго залишатися поруч не тому, що вірить у любов, а тому, що не може витримати втрату, розрив…
У таких стосунках часто вже мало тепла, мало живого контакту, але дуже багато спогадів, звичок й надії, що «раптом усе повернеться».

Завершення болить не лише через іншу людину. Воно болить ще й тому, що разом зі стосунками руйнується частина нашого внутрішнього світу: спільні фантазії, образ майбутнього, уявлення про себе поруч із кимось.

Іноді ми тримаємося не за реальність, а за її колишню версію. Не за людину, яка є зараз, а за ту, якою вона була колись. І саме це робить прощання таким виснажливим.

Завершення - це не завжди про відсутність любові. Іноді це про те, що любові вже недостатньо, щоб залишатися в чомусь, що більше не живе.

Поставити крапку буває страшно, але інколи це єдина чесна форма турботи - і про себе, і про іншого.