Усередині майже кожної людини є голос, який оцінює.

Він говорить тихо, але впевнено: «ти міг краще», «це недостатньо», «іншим дається легше». Цей голос рідко хвалить, зате дуже добре помічає помилки.

Часто внутрішній критик формується з чужих голосів - батьків, вчителів, значущих людей. З часом вони стають частиною внутрішнього діалогу, і людина починає розмовляти з собою так, як колись говорили з нею.

Проблема не в тому, що критика існує. А в тому, що вона може стати єдиною формою розмови із собою.

Навчитися говорити з собою м’якше - це не слабкість, а спосіб залишатися на своєму боці.